Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Зелений клин. Українці на Далекому Сході.
Sevruk
Отправлено: Май 22 2011, 21:58
Цитата


Користувач
*

Группа: Пользователи
Сообщений: 31
Пользователь №: 9
Регистрация: 21-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 4



(IMG:http://s53.radikal.ru/i141/1105/46/5b2d67b1302f.png) Прапор зеленої України.

Зелений клин - землі українських поселенців у південній частині Далекого Сходу, у нижній частині ріки Амур і над Тихим океаном.

Канадський дослідник Михайло Марунчак виділяє три періоди в розвитку українського культурного життя на Далекому Сході: царський, «період свобідного вияву» та русифікаційний.

Перші спроби опанування Зеленого Клину припадають на першу половину XVII століття, у середині XIX століття починається друга експансія Росії; з ініціативи генерала П. Унтерберґера з 1882 безкоштовний перевіз поселенців — майже винятково українських селян — морем з Одеси та відведення їм найліпших земель в Уссурійсько-Ханківській низовині.

За дослідженнями радянського вченого В. М. Кабузана, в 1883—1905 рр. на Далекий Схід всього переселилося 172876 осіб, з українських губерній — 109510 чоловік, або 63,4% всіх переселенців. Більшість із них оселилося в Приморській області — 77139 українців, тобто 78,1%. Серед переселенців до Амурської області в даний період відсоток українців був менший і становив 47,8. Слід додати, що за місцем виходу серед поселенців до Амурщини відчутно переважали полтавчани — 64,51%, вихідців з Правобережної України було значно менше. В. Кабузан стверджує, що питома вага українців у Приморській області до 1903 р. ніколи не була нижча за 75%.

У 1906—1916 рр. на Далекий Схід прибуло 259522 особи, з них українців — 166787, або 64,27%. Хоча в цей період переселенців з України прибуло більше, але питома вага їх знизилася з 65,82% до 64,27% за рахунок переселенців з інших губерній європейської Росії. З українських переселенців цього етапу 102618 (61,25%) осіли в Приморській області. Це були чернігівці — 21,57%, кияни, волиняни та подоляни разом становили 47125 осіб та ще 7202 чоловіки — з степової України.

За даними В. Кабузана, в 1850—1916 рр. з України на Далекий Схід переселилося 276300 осіб, або 56,54% всіх переселенців. В Амурській області українці становили 49,7% поселенців, у Приморській — 61,2%.

Українське суспільне життя проявилося досить рано, хоч і слабо, бо своєї національної інтелігенції було мало. Переселялися переважно селяни, здебільшого неграмотні. Через цензурні умови, введені Емським указом 1876 р., який забороняв саме існування української мови, була відсутня і національна преса. Отож, єдиною можливою тоді формою вияву українського національного житія залишався театр.

1897 року на Далекий Сход приїхала театральна трупа під керівництвом Перовського. Пізніше приїздили й більші театральні гурти, наприклад, велика трупа Костя Мирославського. Пізніше гурток поповнився місцевими аматорами і розпався на кілька гуртків-спілок. Ці гуртки об'єднували глядачів у громаду і посилювали громадське мислення.

Вистави пробуджували національну свідомість і мали величезний успіх. Вони йшли по всіх містах Далекого Сходу, від Порт-Артура й Владивостока до Благовєщенська, Хабаровська і менших міст.

Найбільш активно діяли в цей час у Владивостоці українські театральні, культурно-освітні гуртки, очолювані офіцером Подем, серед моряків владивостоцького порту. Українські книжки потрапляли на Далекий Схід рідко, але найбільша нагоді бібліотека також була у моряків Владивостока.

Після 1905 р. українських книжок, часописів і газет більшає, посилюється зацікавлення театральним та громадським життям. Робляться перші практичні кроки: 1907 р. в Харбіні постав український гурток «Український Клуб», завдяки тому, що порядки російської адміністрації тут були трохи ліберальніші, ніж власне на Зеленому Клині.

По відношенню до українських поселенських земель на півдні Далекого Сходу, поруч із назвою «Зелений Клин», використовувалися також назви «Нова Україна», «Далекосхідня Україна», «Зелена Україна». У літературі використання назви «Далекосхідня Україна» зафіксоване вже 1905 р. в однойменній праці В. С. Ілліча-Світича стосовно до частини Південно-Уссурійського краю з центром в Микольську-Уссурійському.

У Владивостоці 1907 — 1908 рр. при Східному інституті засновується «Студенческое Общество Украинцев»; воно провадило українську агітацію, ставило театральні вистави, виписувало книжки й часописи й один час під керівництвом І. Воблого було досить активне. З 1909 р. регулярно відзначалися Шевченківські свята (у березні, в день смерті поета).

1910 року в Микольськ-Уссурійському було засновану першу на Зеленому Клині «Просвіту». 9 лютого 1910 р. від імені фундаторів — міщанина Петра Хоменка, купця Сергія Ніжинецького, селянина Йосипа Переверзєва-Розсуди, поштово-телеграфного чиновника Захарія Шевченка та телеграфіста Івана Кривоноса військовому губернатору Приморської області було подане офіційне прохання затвердити статут товариства «Просвіта».3 За статутом, «товариство має метою сприяти розвитку української культури, а головним чином, просвіті українського народу його рідною мовою, діючи в межах м. Микольськ-Уссурійського та Уссурійського краю. Для досягнення цієї мети товариство має на увазі; а) видавати книжки, брошури, часописи, газети й інше українською мовою; б) відкривати свої читальні, бібліотеки, музеї, торгівлю книжками й ін.; в) влаштовувати публічні лекції, читання, загальноосвітні курси, вистави, літературно-музичні вечори, концерти, виставки й ін.; г) засновувати стипендії, школи, притулки, ясла, бюро праці і т. ін., просвітні й благодійницькі установи; д) закладати конкурси та премії за кращі твори літератури та мистецтва».

З початком першої світової війни та запровадженням суворіших адміністративних заходів українське суспільне життя в Зеленім Клину завмирає. Тільки в межах концесії Китайсько-Східної Залізниці (КСЗ) у Маньчжурії можна було провадити деяку українську роботу; це й робили харбінський Український Клуб та театральні гуртки на окремих станціях.

9 березня 1916 р. у Владивостоці була спроба створити українську організацію під вивіскою Владивостоцького українського благодійного зібрання.

«Задача Украинского Благотворительного общественного собрания — организация подобных мероприятий для сбора пожертвований…» Це «прошеніє» підписали селянин Харківської губернії Федір Миколайович Васильєв, селянин Київської губернії Хома Данилович Стецюк, інженер Дмитро Миколайович Хлобощин, полтавський міщанин Микола Павлович Голиков, лікар Василь Вікторович Потсенко, почесна громадянка Пелагея Трохимівна Ракицька, селянин Полтавської губернії Микола Сильвестрович Савенко, міщанка Б. Д. Новолійник.

У такому стані перебувало все українське життя на Далекому Сході до початку Лютневої революції 1917 р., коли ліквідація заборони на все українське відкрила більші можливості для відносно вільного національно-культурного розвитку українців.

Боротьба за незалежність

На початку 1917 р. на Далекому Сході масово відкривалися гуртки «Громади». Найбільш потужним український рух був у Владивостоці. Тут до місцевої «Громади» записалося понад 1,5 тис. українців; серед них багато вояків. Виникли організації українських політичних партій — есерів та соціал-демократів. З 30 квітня 1917 р. виходить перша на Далекому Сході українська газета «Українець»; редактором її був Дмитро Боровик.

Організація українських громадських центрів у різних місцях Далекого Сходу, особливо на Зеленому Клині та в Маньчжурії, дала можливість скликати 13-14 червня в Микольськ-Уссурійському І Загальний всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу. Ініціатором скликання його стала Далекосхідна Вчительська Спілка, головою якої був О. Ступак.

З цього першого з'їзду й бере початок активна планова українська робота на Зеленому Клині. У з'їзді брали участь 53 представники понад 20 громадських і військових організацій (громад, кооперативів, військових і вчительських спілок тощо). Брали участь в окремих комісіях і близько ста українців з правом дорадчого голосу.

Після відкриття з'їзду та привітань було обрано президію на чолі з А. Романюком та заступником О. Ступаком, а потім і комісії: національну, шкільну, фондову й організаційну.

Лідери українського руху в Зеленому Клині у своїй боротьбі робили ставку на допомогу Великій Україні. Вважалося, що якщо Україна стане незалежною державою, то і Зелений Клин автоматично відокремиться від Москви. Це знайшло відображення і в рішеннях Другого Всеукраїнського з'їзду Далекого Сходу, який відбувся в Хабаровську в січні 1918 р. На ньому було прийнято звернення до уряду Української народної республіки, щоб він у своїй політиці вимагав від російської влади визнання Зеленого Клину частиною Української держави, так як тут українці становлять національну більшість. Серед населення Зеленого Клину навіть було кинуто клич «Всі на захист України».

На третьому з'їзді, який відбувся в квітні 1918 р., було прийнято рішення — боротися за створення незалежної Української держави на Тихому океані та формування Української армії Зеленого Клину. Керівництво було передано Крайовому секретаріату (уряду) на чолі з Юрієм Глушко-Мовою.

Третя сесія Крайової ради відбулася в листопаді 1920 р. у Владивостоці. На ній обговорювалося питання про участь у виборах до Установчих Зборів Далекого Сходу. Сесія запропонувала вибори по національних куріях. Ця пропозиція не відповідала московським інтересам, тому була знехтувана в Читі, і Секретаріат відмовився від виборів. На цій самій сесії був обраний новий Секретаріат, який провадив українські справи до його арешту в листопаді 1922 р. більшовиками. До Секретаріату входили Юрій Мова, Дмитро Кисильов, Віталій Жук, Степан Прант, Андрій Криштофович та Г. Могилецький. Цей Секретаріат провадив підготовку до скликання V Українського далекосхідного з'їзду.

Відбутись йому не судилося.

(IMG:http://s54.radikal.ru/i146/1105/d3/067b59f2b6e5.jpg) Юрій Глушко- Мова: голова Українського Далекосхідного Секретаріату. «Досвета встаешь, надеваешь дворницкий фартук, берешь метлу и идешь подметать улицу и убирать дом и вокруг. Приходит восемь часов — уже в полном блеске заседаешь в правительственном кабинете, на высоком посту премьера! Приходит время визитов в различные посольства — надеваешь фрак, цилиндр, перчатки, садишься в экипаж и едешь в японское посольство. Вот так приходилось одновременно быть и дворником, и премьером, и послом!»

(IMG:http://s51.radikal.ru/i132/1105/79/58a5623051f6.jpg) Борис Хрещатицький. Донський козак, отаман українського війська далекого сходу.
PMEmail Poster
Top
киянин
Отправлено: Май 24 2011, 08:57
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



1917—1945

26 березня 1917 р. відбулися перші загальні збори української громади у Владивостоці, і створено Товариство «Просвіта», яке очолив Ю. Глушко-Мова.

У середині червня 1918 р. відбувся загальний Всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу у місті Микольську-Уссурійському, який вирішив організувати Далекосхідну Українську Раду і Національний Фонд на потреби українців. Одночасно з'їзд сформулював політичні вимоги далекосхідного українства у формі національно-територіальної автономії України і її «колоніям-землям, які посіли українці в межах російської держави» .

Подібний з'їзд українців Маньчжурії відбувся і в Харбіні, який обрав Маньчжурську Окружну Раду. В 1918 р. відбулося ще два українські з'їзди в Харбіні, які домагалися, щоб російський уряд визнав Зелений Клин частиною України та щоб Москва відкликала із Зеленого Клину озброєні російські частини і передала всю зброю українській владі.

Під кінець жовтня 1918 року був скликаний IV Надзвичайний з'їзд українців, який затвердив проект конституції українства Далекого Сходу, прийняв постанову про організацію українського війська й обрав новий склад Секретаріату на чолі з Юрієм Глушком-Мовою. Але потім там влада мінялася, прийшли колчаківці і почали переслідувати український рух. З приходом більшовиків почалися масові арешти провідних українців у Владивостоці і розпуск українських організацій.

Центром культурного та громадсько-політичного життя залишилася Маньчжурія, де провідну роль відігравали колишні старшини Січових Стрільців на чолі з І. Паславським. Там політичне становище українців було значно кращим, ніж в інших осередках.

У Маньчжурії (як і на Зеленому Клину) перші українські посе­ленці самі були піонерами культурної та економічної розбудови краю. З цього погляду українці в Маньчжурії займали цілком окреме місце.

Був створений Союз Українських Емігрантів в Маньчжурії, серед яких провід становили Д. Барченко, П. Марчишин, I. Світ і П. Яхно. Активно діяв ОУН. Але й тут організоване українське життя перестало існувати зі вступом радянських військ у 1945 р
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия