Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Походження південних слов'ян, оригінальна стаття
киянин
Отправлено: Авг 25 2011, 08:56
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2370
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



ПРОИСХОЖДЕНИЕ ЮЖНЫХ СЛАВЯН.

ЧАСТЬ 1. АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ И ЭТНОГЕНЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТЫ.

Общие положения

В наше время на просторах интернета и в изданиях активно обсуждается вопрос о том, что славяне – только лишь лингвистическая, а не суперэтническая общность, причем все это сдобрено дикой смесью альтернативной истории, пан-идеологиями, отрывочными сведениями и просто желанием авторов преподнести ситуацию в том виде, в котором именно они её видят.
Данная статья предназначена не для искушенного антропологией читателя, а для обширных слоев населения, для которых эта наука представляется загадочной и малоизученной.
В общем контексте следует заметить, что славянские этносы часто носят схожие черты материальной и духовной культуры с соседними этносами, а также антропологически и генетически имеют ряд параллелей с ними. Этот комплекс признаков дает предпосылки к утверждению о том, что славянские этносы ближе к существующим и или существовавшим этносам, нежели друг к другу. Вот некоторые примеры таких высказываний: “чехи ближе к немцам или кельтам, болгары – к грекам и фракийцам, сербы – к албанцам и иллирийцам, хорваты – к итальянцам, словенцы – к австриякам, русские – к мордве и балтам” и так далее по списку.
Мы согласны с тем, что упомянутые этносы, в том числе и “вымершие” (а вернее, передавшие историческую эстафету современным народам), внесли огромный вклад в этногенез современных этносов и во многом сформировали их нынешний облик. С другой стороны, это не может давать основания утверждать обратное – о том, что наши предки-славяне, которые колонизировали Южную, Восточную и Центральную Европу, передавали свои знания в области филологии и исчезали без следа в истории.
На наш взгляд, такое игнорирование их роли по определению выглядит абсурдным, и невозможно сравнивать ситуацию с отличиями испанцев и латиноамериканцев (при одном испанском языке), когда в одном случае более миллиона людей практически в начале нашей эры стали заселять Балканы, а в другом - пять сотен пехотинцев Эрнана Кортеса и 13 тысяч индейцев на их стороне положили начало испанскому господству в Латинской Америке в будущем (а также распространению испанского языка и католицизма).
В то же время, автор статьи ни в коем случае не призывает к отказу от богатого наследия неславянских предков современных славянских национальностей.
В этой статье мы постараемся вкратце описать процесс этногенеза и антропогенеза южных славян - излюбленной мишени альтернативной науки в славянском мире. Для приглашения читателя в познавательный мир антропологии и антропогенетики предлагается обратить внимание и на некоторые базисные основы этих наук.
Антропологические исследования определяются концепциями – подходом к комплексу методов, используемых для достижения поставленных целей. На разных периодах доминировали различные концепции, также они употреблялись одновременно, встречаются в смешанном виде.
Развитие антропологии можно разделить условно на два этапа, которые отличаются подходами к проведению исследований и обработке данных:
1) Эпоха господства типологической концепции, единицей исследования согласно которой являлся индивид, а раса рассматривалась как совокупность индивидов одной расовой принадлежности. Этот подход был в обиходе в основном до середины XX века и в наше время редко употребим. Так, при измерении длины, ширины головы и лица при учете пигментации глаз, волос и кожи исследуемый индивид относится к тому или иному типу – атланто-медитерранид, альпинид, горид, балтид, дало-фалид, нордид, понтид, атлантид и так далее. В наше время она представляет интерес для многих пользователей сети в контексте их типирования.

Так выглядят данные о некоторых этносах, в том числе о южных славянах согласно типологической концепции
(IMG:http://s014.radikal.ru/i326/1105/79/9f6eda02922b.jpg)

2) Современность, использование преимущественно популяционной концепции, согласно которой единицей исследования является не индивид, а популяция. Группы популяций (расы) формируются на основании максимального совпадения спектров вариаций индивидов при учете данных генетики. При этом их влияние географически напоминает круги, которые расходятся от брошенного в воду камня, причем если представить соответствующую географическую карту, эти круги будут пересекаться.
Интересно и то, что представления о европейцах (а также о славянах) как голубоглазых блондинах не отвечают действительности. Такая пигментация свойственна Балто-Скандии, в то время как на большей части территории Европы распространен среднеевропейский комплекс черт (относительное широкое лицо, средняя или смешанная пигментация), типичный для славян, германцев, также свойственный когда-то материковым кельтам.

Антропология южных славян
Славяне относятся к трем крупным комплексам. С этой точки зрения преимущественно североевропейцами являются русские, белорусы и северные поляки, среднеевропейцами – украинцы, словаки, хорваты-славонцы, словенцы, чехи, поляки и лужичане, южноевропейцами – остальные южные славяне.
Южных славян можно разделить на два крупных антропологических комплекса – балкано-средиземноморский и среднеевропейский.
Влияние первого, балкано-средиземноморского, связано с фракийскими и иллирийскими племенами, которые до вторжения славян доминировали на Балканах и к их вторжению были в основном романизированы либо эллинизированы.
Иллирийцы пришли на Балканы до нашей эры из центральноевропейских верхнедунайских территорий, как впоследствии и славяне, ассимилировали местных балканских жителей. Так, русский антрополог В.П. Алексеев, проведя исследования в Черногории, определил, что медитерраноидные вариации были свойственны иллирийцам, в то время как динароидный комплекс черт – доилирийским балканским жителям. Самым ярким примером потомков иллирийцев являются албанцы, боснийцы и далматинцы.
Фракийцы были одним из самых многочисленных народов и их влияние связывают с этногенезом молдаван, аромунов, румынов, каракачанов и сербских влахов из традиционно неславянских этносов, а также болгар, македонцев, украинцев из славянских. К слову, у последних такое влияние в той или иной степени распространяется на примерно 20% населения.
Вопрос об иллирийцах как предках албанцев пока не окончательно не определен. Из-за отрывочных и недостаточных данных исследований вторым “кандидатом” на звание их предков являются всё те же фракийцы. При этом следует заметить, что в этногенезе северных албанцев (гегов) принимали активное участие славяне, что отображено в оригинальном облике “команской культуры”.
При этом, надо заметить, что отнесение той или иной группы населения к определенной группе популяций автоматически не означает того, что их предками были представители только одной этногруппы. Несмотря на то, что данные популяционной генетики учитываются, следует учитывать, что потомству передаются как правило доминантные признаки, такие как темная пигментация и т.д.
Наиболее существенным влияние дославянского населения обозначилось в Боснии, Далмации, Черногории, Болгарии и Македонии, горных районах Сербии.
Так, при заселении Балкан славяне вытесняли местное население (романизированных иллирийцев) из глубинных областей Боснии и Хорватии в сторону адриатического побережья, где они скрывались в городах, в которых еще держали оборону. Таким примером может служить Рагуза/Дубровник. Город имеет славянское и романское названия, и его население было смешанным, поскольку образовалось из двух поселений – славянских пришельцев и их романских предшественников. Впоследствии, когда часть городов пала под ударами славян, романцы выселились на острова Адриатики, где занялась пиратством, направленным на тех же славян.
Интересно и то, что последние романцы Хорватии, истриоты и истрорумыны (влашки, румари), активно славянизировались во времена Югославии, отчего им пришлось активно эмигрировать в Италию после второй мировой. То есть, неудивительно, что отдыхая на побережье Далмации, так любимом нашими туристами, Вы можете увидеть людей с близкой к итальянской внешностью. Вполне возможно, что они либо потомки смешанных славян и иллирийцев либо славянизированных на позднем этапе романцев.
При этом, в хорватском этногенезе позднее участвовали авары в качестве одного из родов племенного союза. Авары вряд ли существенно изменили облик соседей, поскольку на этом этапе представляли из себя скорее центральных европейцев, чем потомков выходцев из степей.
Таким образом, в этногенезе хорватов приняли участие славяне, близкие к нынешним чехам, далматинские романцы и авары.
В итоге, антропологическая карта Хорватии выглядит примерно следующим образом: в Далмации превалирует иллирийский элемент и население этих земель отчасти тяготеет к венецианцам и ломбардцам. Наоборот, в Славонии (северная часть страны) сконцентрирован славянский элемент, тяготеющий к населению Чехии, Словакии, Украины и Словении, а также Венгрии и Австрии из неславянских стран. Посередине как раз находится хорватская столица Загреб.
Что касается Сербии, то аналогично население Войводины и Шумадии (в центре страны) относится к карпатской (днепро-карпатской) группе популяций вместе со славонцами. То же самое можно сказать про северо-западные районы Болгарии, в то время как в остальных районах этих стран, а также Македонии очень сильное влияние дославянского населения и они относятся к нижнедунайской группе популяций балкано-средиземноморской расы.
Мы находим подтверждение данных о карпатской группе популяций у выдающегося антрополога С. Сегеды:
По большинству основных соматологичных маркеров … аналоги среди не только других территориальных групп украинского народа, но и некоторых смежных этнических групп, особенно восточных словаков, поляков-гуралов, румынов, отдельных групп чехов и венгров. Похожие черты морфологического строения присущи также жителям Северо-западной Болгарии, Центральной и Северной Сербии, большинству хорватов. Есть основания предполагать, что карпатский антропологический комплекс сложился по крайней мере во время средневековья, а возможно, и ранее.
Примечательно, что население Болгарии ближе к юго-востоку и югу имеет мощнейший фракийский компонент (область Фракия). При этом, необходимо отметить, что население Родоп часто отличается светлой пигментацией по сравнению с остальным населением страны, и как правило, значительный славянский элемент в их происхождении не вызывает сомнений. Также высок процент светлопигментированных болгар (около 30%) среди шопцев (Софийская область). Для сравнения, среди украинцев он достигает около 50%.
Отдельное внимание надо уделить вопросу протоболгар, так как этот непростой и вместе с тем популярный вопрос занимает умы многих пользователей сети. После заключения союза со славянами протоболгары поселились в столице Плиске и на северо-востоке страны. Действительно, добруджанские и бессарабские болгары во многом имеют протоболгарское происхождение. Но вопреки ошибочным представлениям о том, что современные болгары – это потомки кочевников, которые просто вселилась на современную территорию страны и отселили остальное население на её окраины, влияние протоболгар ограничилось в основном районами северо-восточного ареала расселения современного болгарского этноса. Это было важнейшее оборонительное направление против тюрок, которое протоболгары не захотели доверить другим согражданам.
Словения стоит особняком к семье южных славян. В этом случае явно доминирует славянский компонент и словенцы тяготеют к чехам, словакам и украинцам, а также соседним славонцам, войводинцам и относятся к карпатской группе популяций.
Другим украинским антропологом, В. Дьяченком, в результате проведенных исследований были обнаружены довольно интересные факты:
Словенцы, а также хорваты ряда районов Хорватии имеют довольно высокий процент светлых глаз. У северных словенцев (Австрия) отмечается до 50% светлых глаз. Изученная нами группа хорватов Словакии оказалась более светлой, чем окружающее словацкое население (хорваты имеют 45% светлых глаз, а соседние словаки - в 2 раза меньше).
Население Черногории, так же как и остальных балканских стран, по происхождению является смешанным. Здесь нам в помощь приходит типологическая концепция, и если Вы встретите черногорца динарского типа или балканского борреби, то происхождение такого человека может быть тесно связано еще с доиллирийским населением, и им свойственна брахикефалия, высокий рост, крепкое телосложение, если медитерраноидной внешности – то с иллирийскими, а среднеевропейской (различные альпиноидные вариации) или североевропейской (балтоидные, нордоидные) – с высокой степенью вероятности можно говорить о славянских предках.
Впрочем, все предки этих людей могли иметь разные типы или гаплогруппы Y-хромосомы вне зависимости от этнической принадлежности. Поэтому делать привязку какого-то типа или гаплогруппы и считать эту позицию как a priori верной не совсем корректно.
Обнаружив у себя, к примеру, типичный для медитерраноидного населения Балкан комплекс черт, не стоит откладывать в далекий шкаф свой славянский (или другой?) патриотизм либо впадать в депрессию – Вашими предками могли быть и местные жители, и славяне, а также другие дальние предки. Чаще всего передаются доминантные признаки, а наш организм наиболее выгодно приспосабливается к окружающим его условиям.


ЧАСТЬ 2. ГЕНЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
Генетика и современность
Важным аспектом в популяционной генетике является исследования гаплогрупп – групп схожих гаплотипов, являющихся рядом аллелей. Благодаря полученным данным можно определить, какими были наши предки столетия и тысячелетия назад, где они проживали. Люди по всему миру сдают свои образцы на определение гаплогрупп (мужчины – Y-хромосомы и митохондриальной ДНК, женщины – только мт-ДНК), с увлечением находят “совпаденцев” среди представителей национальностей, о которых они даже не помышляли.
Повторно обращаем внимание, что связывать гаплогруппы с той или иной национальностью либо существовавшими прежде этносами не совсем корректно, тем не менее данные могут дать общее представление о процессах, которые происходили даже до нашей эры.
Так, распространение гаплогруппы R1a в Европе, в том числе и на Балканах, связывают со славянами, гаплогруппы E – с балканцами, R1b – кельтами и германцами (сегодня это немцы, англо-саксонцы, французы и испанцы), J2 – переднеазиатами (в наше время - турки, армяне). Еще недавно I2b (по старой номенклатуре – I1b) считалась балканской группой, что объяснялось её высокой концентрацией в Боснии, Молдове, Румынии. Тем не менее, не так давно произошел переворот во мнении по этому поводу и, если I2 считали по происхождению южно-динарской, то сейчас уместно говорить о её полесско-карпатском происхождении. Её появление на Балканах связывают также со славянами.
Распространение гаплогрупп в Европе 2000 лет нзад
(IMG:http://i029.radikal.ru/1105/77/a0076a1edd14.jpg)

Распространение в Европе гаплогруппы R1a, которую практически единодушно связывают со славянами
(IMG:http://i050.radikal.ru/1103/0d/43bca8b7cd10.jpg)

Распространение в Европе гаплогруппы I2a, поисхождение которой вызывает дискуссии
(IMG:http://s51.radikal.ru/i131/1105/5e/a09df496b400.jpg)
Следует учитывать и то, что выборка во время исследований ведется на сотни, а то и десятки людей, поэтому дает лишь частичное представление, а не общую картину.

Генетические данные южных славян

Итак, мы пришли к выводу о том, что появление на Балканах гаплогрупп R1a и I2a можно объяснить появлением там славян.
(IMG:http://s47.radikal.ru/i118/1005/f0/ae8499ab24fd.jpg)
Из представленной выше таблицы видно, что восточных, западных славян и словенцев доминирует R1a, у остальных южных славян – I2a.
Словенцы занимают обособленное положение среди южных славян с R1a 37 % и 20% - I2a (вместе – 57%), значительно западно-центральноевропейское влияние (R1b – 21%) (см. данные Rosser et al., 2000). Балканские и переднеазиатские гаплогруппы не обнаружены.
Среди болгар R1a и I2a занимают 31,5%, “балканская” гаплогруппа E - 22%, переднеазиатская J2 (возможно, через византийское влияние) также набирает значительный процент – 16, западноевропейская (кельты, германцы) R1b - 12-13% (см. данные Българският ДНК Проект). Таким образом, болгары демонстрируют удивительное разнообразие в своем генофонде.

У хорватов (кроме островных) R1a занимает первое место с 34,3%, почетное второе занимает I2a с 32,4 %, E3b – 5.6%, J2e – 1%. Значительно отличается островное население, о котором шла речь выше. Так, на острове Хвар обнаружено всего 8% носителей R1a. Как уже говорилось выше, это связано с преимущественно иллирийско-балканскими корнями населения этих островов.

(IMG:http://s005.radikal.ru/i209/1105/24/5663a5c1ab46.jpg)
Таблица. Островные хорваты по происхождению значительно отличаются от “материкового” населения

Сербы по данным имеют I2 – 31%, E – 21,3%, R1a – 15,9% (Pericic, 2005,B).
Самый высокий процент балканской E – 24,1 % - у македонцев (I2 все же занимает первое место с 29,1 %), самый высокий процент I2 герцоговинцев – 66%.

Таким образом, данные генетики демонстрируют как самое глубокое разнообразие балканских славян, так и их этногенетическую связь с остальным славянским миром.

© Вячеслав Рожок
PMEmail PosterWWW
Top
киянин
Отправлено: Ноя 12 2012, 12:02
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2370
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Позволю себе сделать некоторые выводы касательно проявления у балканцев рецессивных признаков (которые во многом связаны с их славянскими предками), эффекта изоляции и о климатической адаптации.

С одной стороны, местные предки балканцев в особенности после волн славянской экспансии лучше сохранились в рамках ареала балканских гор, то география этнического влияния исходя из происхождения их предков на примере славяснких выглядит так: Словения, Славония в Хорватии, Войводина и центральные районы в Сербии, северо-запад Болгарии (торлаки).

славянское расселение на Балканах в данных археологии
(IMG:http://s018.radikal.ru/i528/1211/c1/6f238547480e.jpg)
а - места находок пальчатых (антских) фибул; б - находок звездчатых серег; в - вещей мартыновского стиля; г - северная граница Византийской империи

Но как влияли на эти процессы вышеперечисленные факторы расообразования?

Влияние карпатской группы популяций на болгар ощутимо лишь на северо-западной окраине ее ареала, в группе среди шопской субэтнической группы - торлаков. По всей видимости это славянское и кельтское влияние, которое возможно в условиях изоляции проявило рецессивные черты. При этом славян в рамках болгарской державы переселяли на запад и юго-восток, а первично они появились в Болгарии на северо-востоке, в Добрудже.

Структура географического ареала любой формы имеет, согласно Н. И. Вавилову, следующий вид: в центре ареала процветают доминантные формы, их окружают рецессивные гетерозиготы, наконец, крайнюю периферию ареала занимают рецессивные гомозиготы (Алексеев В.П. «Историческая антропология и этногенез», 1989).

Распространение балканских гор коррелирует с увеличенным влиянием местных балканоидных форм
(IMG:http://s019.radikal.ru/i628/1211/51/1ce9996a5cb9.jpg)

Это например динароморфные и палеоевропеоидные медитерранидные вариации, наличие которых объясняется и климатической адаптацией (климатическая адаптация, см. в Алексеев В. П. «Новые споры о старых проблемах», 1991).

То же самое, что и про болгар, можно отчасти сказать и про сербов с хорватами. А именно, славянское влияние проявляется в северной части ареала, балканское - в ареале балканских гор.

К 7 в. на границе провинций Родоп и Македонии образовался очаг славянского расселения, занятый позднее, в числе прочих, племенем смолян (отсюда славяне попадали в том числе в Новый Эпир и Превалитанию, где в рамках команской культуры растворились в среде предков будущих албанцев). А на юге их ареал охватывал долину Марицы, не доходя до Эгейского моря. В долине Марицы находили пальчатые фибулы (и др. предметы быта), свидетельство присутствия антов (вероятно, северов) и смолян - славян западного переселенческого котла. Земля смолян на Марице являлась пограничной между попинской и и западнобалканской культурными областями. При этом македонские племена в целом не входили в первую.

Явное проявление рецессивных признаков у черногорцев отчасти объясняется процессами депигментации в горных условиях. Но также повышение светлой пигметации и горцев Черногории и Родоп несмотря на их отдаленность от основных очагов распространения славян можно объяснить процессом изоляции, при котором рецессивные признаки проявляются и спустя 1000 лет (изолированные популяции, см. Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. «Народы, расы, культуры», 1985).

Впрочем, наличие славянских поселений в долине Вардара, западных Родопах и на северном берегу Охриды в те времена объяснялось отдаленностью от влияния Византии.
PMEmail PosterWWW
Top
киянин
Отправлено: Дек 28 2015, 12:09
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2370
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Походження південних слов'ян

ЧАСТИНА 1. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ та ЕТНОГЕНЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ

1.1. Загальні положення

У наш час на просторах інтернету та у виданнях активно обговорюється питання про те, що слов'яни - лише лінгвістична, а не суперетнічна спільність, причому все це приправлене альтернативною історією, пан-ідеологіями, уривчастими відомостями і просто бажанням авторів піднести ситуацію в тому вигляді, в якому саме вони її бачать.

У цій статті мова піде про розповсюдження слов'янства на південь від первинного ареалу. Дана стаття призначена не для досвідченого антрополога, а скоріше широких верств населення, для яких ця наука представляється загадковою і маловивченою.

У загальному контексті слід зауважити, що слов'янські етноси часто носять схожі риси матеріальної і духовної культури з сусідніми етносами, а також антропологічно і генетично мають паралелі з ними. Цей комплекс ознак надає суттєві передумови до тверджень про те, що слов'янські етноси ближче до існуючих зниклих етносів, ніж один до одного. Ось деякі приклади таких висловлювань: "чехи ближче до німців або кельтів; болгари - до греків, фракійців; серби - до албанців і іллірійців; хорвати - до італійців; словенці - до австрійців; росіяни - до фіно-угрів і балтів" і так далі за переліком.

Ми згодні з тим, що згадані етноси, у тому числі й "зниклі" (а вірніше, такі, що передали історичну естафету сучасним народам), внесли величезний внесок в етногенез сучасних етносів і багато в чому сформували їх нинішній вигляд. З іншого боку, це не може давати підстав стверджувати зворотне - про те, що наші предки-слов'яни, які колонізували Південну, Східну і Центральну Європу, передавали свої лінгвістичні навички новоявленим слов'янофонам та зникали без сліду в історії.

На наш погляд, таке ігнорування їх ролі за визначенням виглядає абсурдним. Неможливо порівнювати ситуацію з відмінностями іспанців і латиноамериканців (при спільній іспанській мові), коли в одному випадку більше мільйону людей практично на початку нашої ери стали заселяти Балкани, а в іншому - п'ять сотень піхотинців Ернана Кортеса і 13000 індіанців на їхньому боці поклали початок іспанському пануванню в Латинській Америці в майбутньому (а також поширенню іспанської мови та католицизму).

У той же час, автор статті в жодному разі не закликає до відмови від багатої спадщини неслов'янських предків сучасних слов'янських національностей.

Незважаючи на те, що основним індикатором належності до слов'янства є все ж слов'янська ідентифікація, у цій статті намагатимемось абстрагуватися як від "патріотичного", так і "автохтонного" підходів і продемонструвати процес етно- і антропогенезу у всьому його різноманітті і безперервності.

Для запрошення читача в пізнавальний світ антропології та антропогенетики пропонується звернути увагу й на деякі базисні основи цих наук.

Антропологічні дослідження визначаються концепціями - підходами до комплексу методів, що використовуються для досягнення поставлених цілей. На різних періодах домінували різні концепції, також вони вживалися одночасно, зустрічаються в змішаному вигляді.

Розвиток антропології можна розділити умовно на два етапи, які відрізняються підходами до проведення досліджень та обробки даних:

1) Епоха панування типологічної концепції, згідно з якою одиницею дослідження був визначений індивід; у свою чергу, раса розглядалася як сукупність індивідів однієї расової приналежності. Так, при вимірюванні довжини, ширини голови і обличчя при обліку пігментації очей, волосся і шкіри досліджуваний індивід відноситься до того чи іншого типу: атланто-медітерранід, атлантид, горід, балтід, дало-фалід, нордід, норік, понтід тощо. Цей підхід був в ужитку в основному до середини XX століття і в наш час рідко вживаний. Наразі типологічна концепція становить інтерес для багатьох користувачів мережі в контексті їх типування, в основному для лаконізації спілкування користувачів антропологічних форумів.

Так виглядають дані про деякі етноси, в тому числі південнослов'янські, згідно з типологічною концепцією
(IMG:http://s014.radikal.ru/i326/1105/79/9f6eda02922b.jpg)

2) В сучасній науковій думці використовується переважно популяційна концепція, згідно з якою одиницею дослідження є не індивід, а популяція. Групи популяцій (раси) формуються на підставі максимального збігу спектрів варіацій індивідів при обліку даних генетики. Їх вплив географічно нагадує кола, які розходяться від кинутого у воду каменя. Причому, якщо уявити відповідну географічну карту, ці кола будуть перетинатися.

Цікаво й те, що уявлення про європейців (а також про слов'ян) як блакитнооких блондинів не відповідають дійсності. Така пігментація властива лише регіону Балто-Скандії, в той час як на більшій частині території Європи поширений середньоєвропейський комплекс рис (відносне широке обличчя, середня або змішана пігментація), типовий для слов'ян, балтів, германців, мадяр, також властивий колись материковим кельтам.

1.2. Походження та антропологія південних слов'ян

Слов'яни належать до трьох великих комплексів. З цієї точки зору переважно північноєвропейцями є росіяни, білоруси та північні поляки, середньоєвропейцями - українці, словаки, хорвати-славонці, словенці, чехи, поляки і лужичани, південноєвропецями - інші південні слов'яни.

Південних слов'ян можна розділити на два великих антропологічних комплекси, а саме: балкано-середземноморський і середньоєвропейський.

Вплив першого, балкано-середземноморського, пов'язаний із фракійськими та іллірійськими племенами, які до вторгнення слов'ян домінували на Балканах і представляли з себе в основному романізоване або еллінізоване населення.

Іллірійці прийшли на Балкани до нашої ери з центральноєвропейських верхньодунайських територій; як згодом і слов'яни, асимілювали місцевих балканських жителів. Так, російський антрополог В.П. Алексєєв, провівши дослідження в Чорногорії, визначив, що медітерраноїдні варіації були властиві іллірійцям, в той час як характерний для Балкан динароїдний комплекс рис - доіллірійським балканським мешканцям. Найяскравішими прикладами нащадків іллірійців є албанці, також в цьому контексті можна згадати боснійців і далматинців.

Фракійці були одним з найчисленніших народів і їх вплив пов'язують з етногенезом молдаван, аромунів, румунів, каракачанів і сербських влахів з традиційно неслов'янських етносів, а також болгар, македонців, окремих груп українців зі слов'янських. До слова, у останніх такий вплив в тій чи іншій мірі поширюється на приблизно 20% населення.

Питання про іллірійців як пращурів албанців поки остаточно не визначене. Через уривчасті та недостатні дані досліджень другим "кандидатом" на звання їхніх предків є все ті ж фракійці. При цьому слід зауважити, що в етногенезі північних албанців (гегів) брали активну участь слов'яни, що відображено в оригінальному вигляді "команської культури".

При цьому, треба зауважити, що віднесення тієї чи іншої групи населення до певної групи популяцій автоматично не означає того, що їх предками були представники тільки однієї етногрупи. Незважаючи на те, що дані популяційної генетики враховуються, слід брати до уваги, що нащадкам передаються як правило домінантні ознаки, такі як темна пігментація.

Найбільш істотний вплив дослов'янського населення відзначається в Боснії, Далмації, Чорногорії, Болгарії та Македонії, гірських районах Сербії. Так, при заселенні Балкан слов'яни витісняли місцеве населення (романізованих іллірійців) з глибинних областей Боснії і Хорватії в сторону Адріатичного узбережжя, де вони ховалися в містах, в яких ще тримали оборону. Таким прикладом може служити Рагуза/Дубровник. Місто має як слов'янську, так і романську назви, і його населення було змішаним, оскільки утворилося з двох поселень - слов'янських прибульців і їх романських попередників. Згодом, коли частина міст впала під ударами слов'ян, романці виселилися на острови Адріатики, де зайнялися піратством, спрямованим на тих самих слов'ян.

Цікаво й те, що останні романці Хорватії, істріоти і істрорумуни (влашки, румарі), активно слов'янізувалися за часів Югославії, чому їм довелося активно емігрувати в Італію після другої світової. Відпочиваючи на узбережжі Далмації, так улюбленому нашими туристами, Ви можете побачити людей з близькою до італійської зовнішністю. Цілком можливо, що вони або нащадки змішаних слов'ян та іллірійців або слов'янізованих на пізньому етапі романців.

При цьому, в хорватському етногенезі пізніше брали участь авари в якості одного з родів племінного союзу. Авари наврядчи істотно змінили вигляд сусідів, оскільки на цьому етапі вже являли собою скоріше центральних європейців, ніж нащадків вихідців із степів.

Таким чином, в етногенезі хорватів взяли участь слов'яни, близькі до нинішніх чехів, словаків, українців, далматинські романці та авари.

Враховуючи вищевикладене, зазначимо, що антропологічна карта Хорватії виглядає приблизно таким чином: в Далмації превалює іллірійський компонент і населення цих земель частково тяжіє до венеціанців і ломбардців. Натомість, в Славонії (північна частина країни) сконцентрований слов'янський елемент, що тяжіє до населення Чехії, Словаччини, України та Словенії, а також, з неслов'янських країн, Угорщини та Австрії. Посередині якраз знаходиться хорватська столиця Загреб.

Що стосується Сербії, то аналогічно населення Войводини (північ) та деяких районів Шумадії (в центрі країни) відноситься до карпатської (дніпро-карпатської) групи популяцій разом зі славонцями. Те саме можна сказати про північно-західні райони Болгарії, в той час як в інших районах цих країн, а також в Македонії дуже сильний вплив дослов'янського населення і вони відносяться до нижньодунайскої групи популяцій балкано-середземноморської раси.

Ми знаходимо підтвердження даних про карпатську групу популяцій у видатного українського антрополога С.П. Сегеди:
"...українці Карпат характеризуються виразно європеоїдним комплексом ознак (без будь-якої монголоїдної домішки, наявність котрої, як ішлося вище, фіксується в Центральній та Південній Україні). За більшістю провідних соматологічних маркерів вони мають аналоги серед не лише інших територіальних груп українського народу, а й деяких суміжних етнічних груп, надто східних словаків, поляків-гуралів, румунів, окремих груп чехів та угорців. Схожі риси морфологічної будови притаманні також жителям Північно-Західної Болгарії, Центральної та Північної Сербії, більшості хорватів." (1)
та українського антропополога радянських часів В.Д.Дяченка
"Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північної Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної й Центральної Угорщини." (2)

Інтересним є те, що населення Болгарії ближче до південного сходу і півдня має потужний фракійський компонент (область Фракія). У свою чергу, північний захід Болгарії відчуває вплив дніпро-карпатської групи популяцій, там проживає субетнос болгар-шопців торлаки. На півночі м.Русе був володінням русинського укнязя Якова Светослава та його княжої дружини.

При цьому, необхідно відзначити, що населення Родоп часто відрізняється світлою пігментацією в порівнянні з рештою населення країни, і як правило, значний слов'янський елемент в їх походженні не викликає сумнівів. Також, високий відсоток світлопігментованних болгар серед шопців Софійської області.

Окрему увагу слід приділити питанню протоболгар. Після укладення союзу зі слов'янами протоболгари оселилися в столиці Плисці на північному сході країни. Дійсно, добруджанські і бесарабські болгари мають вагому частку протоболгарського походження. Проте, всупереч хибним уявленням про те, що сучасні болгари - це нащадки кочівників, які просто вселилася на сучасну територію країни і відселили решту населення на її околиці, вплив протоболгар обмежився в основному районами північно-східного ареалу розселення сучасного болгарського етносу. Це був найважливіший оборонний напрямок проти тюрків, який протоболгари не захотіли довірити іншим співгромадянам.

Словенія стоїть дещо обособлено відносно решти сім'ї південних слов'ян. У цьому випадку явно домінує слов'янський компонент і словенці тяжіють до чехів, словаків і українців, а також сусідніх славонців, войводинців і відносяться до карпатської групи популяцій.

Українським антропологом В.Д. Дяченком в результаті проведених досліджень були виявлені досить цікаві факти:"словенці, а також хорвати ряду районів Хорватії мають досить високий відсоток світлих очей. У північних словенців (Австрія) відзначається до 50% світлих очей. Вивчена нами група хорватів Словаччини виявилася більш світлою, ніж навколишній словацьке населення (хорвати мають 45% світлих очей, а сусідні словаки - в 2 рази менше)"(3).

Населення Чорногорії, так само як і інших балканських країн, є змішаним за походженням. В цьому випадку нам на допомогу приходить типологічна концепція: якщо Ви зустрінете чорногорця динарського типу або балканського борребі, то походження такої людини може бути тісно пов'язане ще з доіллірійськім населенням (властива брахікефалія, високий зріст, міцна статура), медітерраноідної зовнішності - з іллірійським, а у випадку середньоєвропейської (різні альпіноідні варіації) або північноєвропейської (балтоїдні, нордоїдні) з високим ступенем ймовірності можна говорити про слов'янських, германських або кельтських предків.

Втім, всі пращури цих людей могли мати різні типи або гаплогрупи Y-хромосоми незалежно від етнічної приналежності, тому робити беззаперечну прив'язку якогось типу або гаплогрупи до походження і вважати цю позицію a priori вірною не зовсім коректно.

Виявивши у себе, наприклад, типовий для медітерраноїдного населення Балкан комплекс рис, не варто відкладати в далеку шафу своє ймовірне слов'янське (або інше) походження - Вашими предками могли бути і дослов'янське балканське населення, і слов'яни, а також інші давны пращури. Найчастіше передаються домінантні ознаки, а наш організм найбільш вигідно пристосовується до оточуючих його умов.

1.3. Фактори расоутворення в походженні південних слов'ян

Дозволимо собі зробити окремі висновки щодо прояву у балканців рецесивних ознак (які багато в чому пов'язані з їх слов'янськими предками), ефекту ізоляції та кліматичної адаптації.

З одного боку, місцеві предки балканців, особливо після хвиль слов'янської експансії, краще збереглися в рамках ареалу балканських гір; географія етнічного впливу з огляду на походження їхніх слов'янських предків виглядає так: Словенія, Славонія в Хорватії, Войводіна і центральні райони в Сербії, північний Захід Болгарії (Торлак).

Але як впливали на ці процеси вищезгадані фактори расоутворення?

Структура географічного ареалу будь-якої форми має, згідно з М.І. Вавіловим, такий вигляд: в центрі ареалу процвітають домінантні форми, їх оточують рецесивні гетерозиготи, нарешті, крайню периферію ареалу займають рецесивні гомозиготи (4).

Наприклад, в Торлаку (північно-західна Болгарія) відчутний слов'янський і кельтський вплив, який, вірогідно, в умовах ізоляції проявив рецесивні риси. При цьому, такий вплив можна пояснити тим, що слов'ян в рамках болгарської держави переселяли на захід і південний схід, а первинно вони з'явилися в Болгарії на північному сході, в Добруджі.

У свою чергу, поширення Балканських гір корелює зі збільшеним впливом місцевих балканоїдних форм. Це динароморфні, балканські палеоевропеоїдні та медітерранідні варіації, наявність яких пояснюється і кліматичної адаптацією (5).
(IMG:http://s019.radikal.ru/i628/1211/51/1ce9996a5cb9.jpg)


Те ж саме можна частково стверджувати і про сербів з хорватами: слов'янський вплив проявляється в північній частині ареалу, балканський - в ареалі балканських гір.

До VII ст. на кордоні провінцій Родопи і Македонія утворився осередок слов'янського розселення, зайнятий пізніше, в числі інших, плем'ям смолян (звідси слов'яни потрапляли в тому числі в Новий Епір і Превалітанію, де в рамках Команської культури розчинилися в середовищі предків майбутніх албанців). А на півдні їх ареал охоплював долину Мариці, не доходячи до Егейського моря. У долині Мариці знаходили пальчаті фібули (та ін. предмети побуту) - свідоцтво присутності антів (ймовірно, северів) і смолян - слов'ян західного переселенського котла. Земля смолян на Мариці була прикордонною між Попінською та західнобалканською культурними областями. При цьому македонські племена в цілому не входили в першу.

Явний прояв рецесивних ознак у чорногорців частково пояснюється процесами депігментації в гірських умовах. Але також підвищення світлої пігметації у горців Чорногорії і Родоп, незважаючи на їх віддаленість від основних осередків поширення слов'ян, можна пояснити процесом ізоляції, при якому рецесивні ознаки проявляються й через 1000 років (6).
Втім, наявність слов'янських поселень в долині Вардар, Західних Родопах і на північному березі Охріду в ті часи пояснювалося й віддаленістю від ворожого впливу Візантії.


ЧАСТИНА 2. ГЕНЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2.1. Генетика і сучасність

Важливим аспектом популяційної генетики є дослідження гаплогруп - груп схожих гаплотипів, які є рядом алелів. Завдяки отриманим даним можна визначити, якими були наші предки сторіччя й тисячоліття тому, де вони проживали. Люди по всьому світу здають свої зразки на визначення гаплогруп (чоловіки - Y-хромосоми і мітохондріальної ДНК, жінки - лише мт-ДНК), із захопленням знаходять "совпаденців" серед представників національностей, про які вони навіть не думали.

Повторно звертаємо увагу, що пов'язувати гаплогрупи з тією чи іншою національністю або існувавшими колись етносами не зовсім коректно, проте дані можуть дати загальне уявлення про процеси, які відбувалися навіть до нашої ери.

Так, поширення гаплогрупи R1a в Європі, в тому числі і на Балканах, пов'язують зі слов'янами, гаплогрупи E - з балканцями, R1b - кельтами і германцями (сьогодні це німці, англо-сакси, французи й іспанці), J2 - переднеазіатами (в наше час - турки, вірмени). Ще недавно I2b (за старою номенклатурою - I1b) вважалася балканською групою, що пояснювалося її високою концентрацією в Боснії, Молдові, Румунії. Тим не менш, не так давно стався переворот в думці з цього приводу і, якщо I2 вважали за походженням південно-динарською, то зараз доречно говорити про її полісько-карпатське походження; появу даної гаплогрупи на Балканах пов'язують також зі слов'янами.

Поширення гаплогруп в Європі 2000 років тому
(IMG:http://i029.radikal.ru/1105/77/a0076a1edd14.jpg)

Поширення в Європі гаплогрупи R1a, яку практично одностайно пов'язують зі слов'янами
(IMG:http://i050.radikal.ru/1103/0d/43bca8b7cd10.jpg)

Поширення в Європі гаплогрупи I2a, походження якої викликає дискусії
(IMG:http://s51.radikal.ru/i131/1105/5e/a09df496b400.jpg)

Слід враховувати й те, що вибірка під час досліджень ведеться на сотні, а іноді й десятки людей, тому дає лише часткове уявлення, а не загальну картину.

2.2. Генетичні дані південних слов'ян

Отже, ми дійшли висновку про те, що появу на Балканах гаплогрупп R1a і I2a можна пояснити появою там слов'ян
(IMG:http://s47.radikal.ru/i118/1005/f0/ae8499ab24fd.jpg)
З вищенаведеної таблиці видно, що серед східних, західних слов'ян і словенців домінує R1a, серед інших південних слов'ян - I2a.
Словенці займають відокремлене положення серед південних слов'ян з R1a 37% і 20% - I2a (разом - 57%), значним західно-центральноєвропейським впливом (R1b - 21%) (7). Балканські і передньоазійські гаплогрупи не виявлені.
Серед болгар R1a і I2a займають 31,5%, "балканська" гаплогрупа E - 22%, "переднеазійська" J2 (можливо, через візантійське вплив) також набирає значний відсоток - 16, західноєвропейська (кельти, германці) R1b - 12-13% (8). Таким чином, болгари демонструють дивовижну різноманітність в своєму генофонді.
У хорватів (крім острівних) R1a займає перше місце з 34,3%, почесне друге займає I2a з 32,4%, E3b - 5.6%, J2e - 1%. Дуже відрізняється острівне населення, про яке йшлося вище. Так, на острові Хвар виявлено всього 8% носіїв R1a. Як вже згадувалося вище, це пов'язано з переважно іллірійсько-балканським корінням населення цих островів.
(IMG:http://s005.radikal.ru/i209/1105/24/5663a5c1ab46.jpg)
Таблиця. Острівні хорвати за походженням значно відрізняються від "материкового" населення

Серби за наявними даними мають I2 - 31%, E - 21,3%, R1a - 15,9% (9).
Найвищий відсоток балканської E - 24,1% у македонців (I2 все ж займає перше місце з 29,1%), найвищий відсоток I2 у герцоговінців - 66%.

Таким чином, дані генетики демонструють як різноманітність балканських слов'ян, так і їх етногенетичний зв'язок з іншим слов'янським світом.


ДЖЕРЕЛА

1. Сегеда Сергій. Антропологія: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с.
2. Василь Дяченко. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. - К., 1993. - с. 149-153
3. В.Д. Дяченко. Антропологический состав современных славянских народов. -М.: Наука,1964.
4. Алексєєв В.П. «Історична антропологія та етногенез», 1989.
5. Алексєєв В.П. «Нові суперечки про старі проблеми», 199.
6. Чебоксаров М.М., Чебоксарова І.А. «Народи, раси, культури», 1985.
7. Rosser et al., 2000.
8. Българскі ДНК Проект.
9. Pericic, 2005.

© В'ячеслав Рожок
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия