Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Етногенез і антропогенез слов'ян, оригінальна стаття
киянин
Отправлено: Авг 25 2011, 09:57
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2378
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



ЭТНОГЕНЕЗ И АНТРОПОГЕНЕЗ СЛАВЯН

1. Общие положения вопроса

Вопрос происхождения славян неоднозначен как с точки зрения их этногенеза, так и современных антропологических данных. В целом, существуют сторонники таких подходов: общности происхождения славян, а также утверждающие о том, что славяне – это всего лишь лингвистическая группа, при этом основой для формирования славян на “местах” было местное население – балканцы, финно-угры, кельты, балты и другие группы населения.
Следует заметить, что славяне оказали огромное влияние и на формирование неславянских этносов, например, албанцев-гегов и греков на юге, восточных немцев и и венгров на западе.
Несмотря на то, что автор статьи придерживается мнения, что основным индикатором принадлежности к славянству является все же славянская идентификация, в этой статье постараемся абстрагироваться как от "патриотического", так и "автохтонного" подходов и продемонстрировать процесс этно- и антропогенеза во всем его многообразии и беспрерывности.
Антропологические исследования определяются концепциями – подходом к комплексу методов, используемых для достижения поставленных целей. На разных периодах доминировали различные концепции, также они употреблялись одновременно, встречаются в смешанном виде.
В наше время при антропологических исследованиях используется преимущественно популяционная концепция, согласно которой единицей исследования является не индивид (типологическая концепция), а популяция. Группы популяций (расы) формируются на основании максимального совпадения спектров вариаций индивидов при учете данных генетики. При этом их влияние, изображенное на географической карте, напоминает круги, которые расходятся в стороны и пересекаются между собою.
Надо заметить, что представления о европейцах (а также о славянах) как о преимущественно голубоглазых блондинах не отвечают действительности. Такая пигментация свойственна в основном региону Балто-Скандии (достигая там до 60% таких жителей), в то время как на большей части территории Европы распространен среднеевропейский комплекс черт, ныне типичный для славян, германцев, также свойственный когда-то материковым кельтам - относительное широкое лицо, средняя или смешанная пигментация.

2. Собственно славяне

Следует заметить, что славяне не являются исключением на общеевропейском уровне. По пигментации глаз и волос они в целом занимают промежуточное положение между преимущественно светлопигментированными северными и темнопигментирован-ными южными европеоидами.
Предки славян в начале этой эры и их потомки-славяне на последующих этапах представляли в основном среднеевропейский комплекс черт – относительно темная пигментация, относительно широкое лицо. В 15 веке произошел процесс брахикефализации, поэтому следует учесть, что до этого среди славян было гораздо больше мезо- и долихокефалов, в то время как в наше время превалируют брахикефалы ("короткоголовые").
Славяне относятся к трем крупным комплексам. С этой точки зрения преимущественно североевропейцами являются русские, белорусы и северные поляки, среднеевропейцами – украинцы, словаки, хорваты-славонцы, словенцы, чехи, поляки и лужичане, южноевропейцами – остальные южные славяне.
Если приступить к изучению этих трех комплексов более подробно, то можно выделить некоторые группы популяций, к которым будут относиться не только славяне, поскольку соседство тех или иных этносов (и более того – групп населения еще во времена, когда этих этносов не существовало) сыграло свою роль в ходе межэтнических контактов.
С ссылкой на работы кандидата биологических наук Василия Дяченка и доктора исторических наук Сергея Сегеды следует выделить такие группы популяций, в состав которых входят славянские этносы:

1. Днепро-карпатская группа популяций – самая многочисленная среди славян, отображает среднеевропейский комплекс черт, имеет протославянскую основу. В состав данной группы популяций входят большинство украинцев (около 60%), юго-восточные поляки, хорваты-славонцы, словенцы, северо-западные болгары, юго-западные русские (многие популяции Воронежской, Белгородской и Курской областей), кубанские группы населения, южные беларусы, большинство популяций словаков и чехов, отдельные популяции сербов из севера и центра страны. Из неславянских этносов в неё входят южные и центральные венгры, северные молдаване, частично австрийцы, немцы, литовцы.

Касательно пигментации этой группы популяций, по результатам исследований было выделено приблизительно 40% светлых и 7-8% темных глаз. 40-50% темных волос и в среднем 10% светлых волос имеют южные поляки (слензане и краковяки), украинцы большей части Украины (центрально-украинской зоны, Подолья, Волыни, Донбасса, некоторых степных районов), большинство южных русских, южные чехи, восточные словаки. Следует заметить по поводу украинцев как ярких представителей этой группы популяций, что процент темных и черных волос у них составляет 48%, темно-русых – 47%, 5 % - русые, светло-русые и блондины (1%).

2. Полесская группа популяций (полесские украинцы и беларусы, восточные латыши), имеют кроманоидную основу и представляют из себя синтез балто-славянского населения. Также называют локальным вариантом днепро-карпатской группы популяций.

3. Верхнеднепровская группа популяций, к которой относятся северные и северо-восточные поляки, северные беларусы, русские-новгородцы, поморы, из неславян - эрзяне, западные коми. Пути миграций славян через Прибалтику на северо-восток России изучены давно, и продолжают изучаться в части генетических исследований. Считается, что славяне-выходцы из польского Поморья были костяком при образовании племен радимичей, кривичей и словен ильменских. Так, наиболее светло-пигментированными являются поляки Северо-Восточной Мазурии и русские некоторых северных районов (Ошта, Поморье, Шенкурск). Среди поляков центральных воеводств Польши, лужичан, белорусов Центральной Белоруссии, северо-восточных чехов, украинцев Северной Черниговщины (единственная северо-европейская группа украинцев, составляет около 0,5% населения страны), русских Смоленщины, Верхней Волги, ряда районов Поволжья и Приокской зоны светлоглазые составляют около 50%, темноглазые — приблизительно 5-7%.
4. Понтийская группа популяций – потомки автохтонного северо-причерноморского населения, впоследствии иранизированного племенами северо-иранцев, и славян-атнов. Подобный комплекс черт присутствует у многих украинцев нижнее-днепровских групп населения вплоть до отдельных групп населения Черкасской области (следует заметить, что на популяционном уровне некоторые соседние деревни могут принадлежать к разным популяциям), у северо-восточных болгар, адыгейцев и причерноморских русских.

5. Нижнедунайская группа популяций, к которой относятся украинцы-буковинцы, большинство болгар, южные сербы. Из неславян – молдаване, румыны, албанцы-тоски, часть греков.

6. Динарская группа популяций, к которой можно отнести некоторые группы украинцев (гуцулы, кроме западных, восточные прикарпатцы, отчасти буковинцы) и русинов, боснийцев и черногорцев, многие популяции сербов, юго-западных словаков. Из неславянских этносов – северные румыны, греки Эпира. К примеру, у динарцев-украинцев около 70% черноволосых, всего 2 % светловолосых.

3. Генетический аспект

Генетика и современность

Важным аспектом в популяционной генетике является исследования гаплогрупп – групп схожих гаплотипов, являющихся рядом аллелей. Благодаря полученным данным можно определить, какими были наши предки столетия и тысячелетия назад, где они проживали. Люди по всему миру сдают свои образцы на определение гаплогрупп (мужчины – Y-хромосомы и митохондриальной ДНК, женщины – только мт-ДНК), с увлечением находят “совпаденцев” среди представителей национальностей, о которых они даже не помышляли.
Распространение гаплогрупп, которые связывают с иммиграцией славян

(IMG:http://s45.radikal.ru/i107/1108/9a/954f24ca4f31.jpg)

Обращаем внимание, что связывать гаплогруппы с той или иной национальностью либо существовавшими прежде этносами не совсем корректно, тем не менее данные могут дать общее представление о процессах, которые происходили даже до нашей эры. Также, генетические данные, хоть и используемые в антропологии, могут не всегда совпадать с данными о комплексах черт тех или иных групп населения или даже с имеющимися данными из истории того или иного края (довольно яркий пример – баски).

Так, распространение гаплогруппы R1a в Европе, в том числе и на Балканах, связывают со славянами, гаплогруппы E – с балканцами, R1b – кельтами и германцами (сегодня это немцы, англо-саксонцы, французы и испанцы), I2b с эпицентром в северо-западной Германии, юге Ютландии (германцы герулы и бастарны), I1 - североевропейцами германцами (например, готами) и скандинавами (походы викингов и более ранние - германских племен Скандинавии), J2 – переднеазиатами (в наше время – турки, армяне), N – с финно-уграми.

R1a, распространение которой связывают со славянами

(IMG:http://i050.radikal.ru/1103/0d/43bca8b7cd10.jpg)

Отдельного внимания заслуживает субклад гаплогруппы I2, ныне называемый I2a2-Dinaric, т.е динарский с привязкой к балканскому региону, что отсылает к его балканскому происхождению.

I2a, современная ситуация

(IMG:http://s002.radikal.ru/i198/1108/9f/acfe6000f174.gif)

Мы согласны с мнением о том, что её северного сородича, обозначенного ныне как I2a2-DinN, уместно назвать I2a2-Carpathian. Возраст южного динарского субклада I2a2-DinS младше возраста I2a2-DinN, и появление гаплогруппы на Балканах связывают также со славянами, их иммиграцией из полесско-карпатского региона.

Прародина гаплогруппы I2a
(IMG:http://s61.radikal.ru/i171/1108/a2/a061d149d9a5.jpg)

Миграции гаплогруппы I2a
(IMG:http://s001.radikal.ru/i193/1108/ab/edee45b3103d.jpg)

Сравнительная характеристика славян
(IMG:http://s47.radikal.ru/i118/1005/f0/ae8499ab24fd.jpg)

Так, мы видим, что самое высокое содержание R1a отмечается у русских, поляков и белорусов.

Схожую между собой концентрацию R1a и I2a демонстрируют украинцы, словаки, словенцы и восточные чехи. Их также можно выделить в отдельную группу, добавив туда из этно-культурно неславянских народов венгров.

Южные славяне (кроме словенцев), учитывая высокую концентрацию I2a, укладываются в рамки третьей группы.

При этом хорваты занимают промежуточное положение между второй и третьей группой славян.

Вместе с тем, проведем краткий обзор влияния местного населения земель, колонизируемых славянами на раннем этапе этногенеза на их генофонд.

Для русских это вклад в их генофонд финно-угров и балтов. На севере присутствие субкладов гаплогруппы N доходит до 43%, а в некоторых населенных пунктах превышает 50%). Причем влияние балтов представляют даже более существенным, поскольку прежде всего славяне колонизировали именно их земли (кроме севера и востока) и на том этапе в этно-культурном плане были с ними очень близки.

(IMG:http://s54.radikal.ru/i144/1108/9f/12ca03782436.jpg)

Для белорусов это также влияние балтов. Правда, среди последних распространены гаплогруппы R1a и N, поэтому продемонстрировать их участие проблематично.

Переднеазиатское (византийское и дальнейшее малоазиатское) влияние по ниспадающей присутствует среди болгар (16%), боснийцев (14,4%) и македонцев (12,6%). Автохтонное балканское влияние - среди македонцев (24,1%), болгар (22%), сербов (21,3%) и боснийцев (13,1%).

Северо- и западноевропейское влияние через германцев и кельтов присутствует среди чехов (24,8% R1b + 2,5 % I2b + 8,3 I1 = ок. 35%), словенцев (ок. 28% R1b и I1), словаков (13,2% R1b + 7,6% I1 + 1% I2b = ок. 22%), болгар (12-13%), поляков (11,6%R1b + 4.3%I1 = ок. 16%) и сербов (10,6% R1b + 5.3% I1 = ок.16%).

В свою очередь, доля славянского компонента некоторых славянских этносов (R1a+I2a) составляет примерно следующие показатели: чехи около 48%, словаки около 58%, поляки около 70%, украинцы около 60%, хорваты около 60-65%, сербы около 47%, словенцы около 60%. Данные были взяты из разных исследований с разными выборками, и результаты разных исследований по одному этносу могут отличаться. Также нужно учесть и то, что значение на уровне 30% уже высокое и для некоторых этносов бывает лидирующим среди всех остальных вариантов.

Кластерный анализ славян
(IMG:http://s003.radikal.ru/i201/1101/5a/afffd3901a5a.jpg)

Итак, из представленной карты и на основании выводов, сделанных А.С. Пшеничновым, видно, что по маркерам Y хромосомы украинцы с кубанскими казаками образуют единый кластер. В отдельный кластер укладываются белорусы, западные и юго-западные русские, поляки и сорбы.

Подтверждение тезиса о генетической близости русских и поляков, генетические расстояния между этносами
(IMG:http://s53.radikal.ru/i140/1105/c4/03f36551ea9a.jpg)

Оба кластера входят в состав более крупного кластера, охватывающего всех западных и восточных славян (белорусов, юго-западных русских, поляков и сорбов-лужичан), за исключением северных русских и (западных) чехов. Еще один родственный кластер по маркерам Y хромосомы формируют центральные чехи, западные словаки, словенцы и хорваты-славонцы.

Поскольку общественность особенно остро интересуется вопросом происхождения северных русских, которые выбиваются из общего тренда, стоит заметить, что на основании работы Балановского (а также коллектива авторов, см. источник № 6), вологодские русские и русские Архангельской области по данным о полиморфизме Y-хромосомы (наиболее дифференциированная отцовская линия наследования) входят в один кластер с балтами, финноязычными народами (коми, финнами, эстонцами и сборной группой карелов, вепсов и ижорцев), а также германоязычными шведами. С помощью анализа полиморфных маркеров Y-хромосомы показано сходство этих популяций с другими популяциями русских, но, кроме того, выявлено значительное присутствие финно-угорского компонента, обуславливающего своеобразие мужского генофонда этого региона. При этом сходство Русского Севера с географически удаленными балтами более выражено, чем с финно-уграми.

По данным о полиморфизме мт-ДНК (материнская линия наследования) русский Север оказался наиболее генетически близким к норвежцам и немцам, в кластер вошли также австрийцы, швейцарцы, поляки, боснийцы, литовцы, ирландцы, шотландцы. Любопытно, что ещё один близкий кластер образован остальными русскими популяциями, шведами, эстонцами, латышами, украинцами, белорусами, чехами, словаками, венграми (см. источник № 6).

4. Лингвистика и этногенез славян

Не только антропологи и генетики, но и лингвисты также отмечают родственность польского и русского этносов, что еще недавно после результатов антропологических и в особенности генетических исследований вызывало удивление историков.
(IMG:http://i029.radikal.ru/1107/fd/c37d7f88c710.jpg)

Представленная информация была собрана на основании анализа 207 наиболее употребимых слов по списку Сводеша. Так, мы видим, что польский на 1 % ближе к русскому, чем к украинскому языку. Эта информация также коррелирует с выводом о заселении славянами территории России по двум направлениям – основное со стороны Польши через Прибалтику вплоть до Оки, а также со стороны Украины вплоть до Дона и даже Волги (на землях Хазарского каганата).

Интересно и то, что ближе всего ко всем славянским языкам оказался словацкий. А самый высокий уровень совпадения у украинского и белорусского, а также у словацкого и чешского языков. В обоих случаях – по 92 %.

Подводя итоги к вышеизложенному, можно сделать вывод, что сегодняшние славяне имеют как общее происхождение, так и генетическую связь с местным населеним колонизируемых славянами земель.

ИСТОЧНИКИ
1. Антропологічні типи та етнічній території українського народу
Журнал Верховної Ради України "Віче", №4, 1992 рік.
2. VII Международный конгресс антропологических и этнографических наук
В.В. Дяченко/Антропологический состав современных славянских народов/
изд-во "Наука", М., 1964
3. Василь Дяченко. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. - К., 1993. - с. 149-153
4. Сегеда Сергій. Антропологія: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с.
5. Пшеничнов Андрей Сергеевич "Структура генофонда украинцев по данным о полиморфизме митохондриальной ДНК и Y хромосомы" 6.11.2007
6. Авторы: Балановская, Д.В. Пежемский, А.Г. Романов, Е.Е. Баранова, М.В. Ромашкина, А.Т. Агджоян, А.Г. Балаганский, И.В. Евсеева, Р. Виллемс, О.П. Балановский. "Генофонд Русского Севера: Славяне? Финны? Палеоевропейцы?". 16.11.2011

© Вячеслав Рожок
25.08.2011
(с изменениями от 17.11.2011, 25.11.2015)
PMEmail PosterWWW
Top
киянин
Отправлено: Ноя 25 2015, 11:51
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2378
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



ЕТНОГЕНЕЗ І АНТРОПОГЕНЕЗ СЛОВ'ЯН

1. Загальні положення

Питання походження слов'ян неоднозначне як з точки зору їх етногенезу, так і сучасних антропологічних даних. В цілому, існують прихильники таких підходів: а) спільності походження слов'ян; б) слов'яни - це всього лише лінгвістична група, при цьому основою для формування слов'ян на "місцях" було місцеве населення - балканці, фінно-угри, кельти, балти й інші групи населення.
Слід зауважити, що слов'яни справили величезний вплив і на формування неслов'янських етносів, наприклад, албанців-гегів і греків на півдні, східних німців та угорців на заході.

Незважаючи на те, що автор статті дотримується думки, що основним індикатором належності до слов'янства є все ж слов'янська ідентифікація, у цій статті намагатимемось абстрагуватися як від "патріотичного", так і "автохтонного" підходів і продемонструвати процес етно- і антропогенезу у всьому його різноманітті і безперервності.

Антропологічні дослідження визначаються концепціями - підходом до комплексу методів, що використовуються для досягнення поставлених цілей. В різні періоди домінували різні концепції, також вони вживалися одночасно, зустрічаються і в змішаному вигляді.

В наші часи при антропологічних дослідженнях використовується переважно популяційна концепція, згідно з якою одиницею дослідження є не індивід (як у типологічній концепції), а популяція. Групи популяцій (раси) формуються на підставі максимального збігу спектрів варіацій індивідів при врахуванні даних генетики. При цьому їх вплив, зображений на географічній карті, нагадує кола, які розходяться в сторони від епіцентру, і перетинаються між собою.

Треба зауважити, що уявлення про європейців (а також про слов'ян) як про переважно блакитнооких блондинів не відповідають дійсності. Така пігментація властива в основному регіону Балто-Скандії (приблизно доходячи й до 60% мешканців), в той час як на більшій частині території Європи поширений середньоєвропейський комплекс рис, нині типовий для слов'ян, германців, також властивий колись материковим кельтам - відносно широке обличчя, середня або змішана пігментація.


2. Власне слов'яни

Слід зауважити, що слов'яни не є винятком на загальноєвропейському рівні. За пігментацією очей і волосся вони в цілому займають проміжне положення між переважно светлопігментованими північними і темнопігментованими південними європеоїдами.

Предки слов'ян на початку цієї ери та їхні нащадки-слов'яни на подальших етапах етногенезу та антропогенезу представляли в основному середньоєвропейський комплекс рис - відносно темна пігментація, відносно широке обличчя. У 15 столітті відбувся процес брахікефалізації, тому слід врахувати, що до цього серед слов'ян було набагато більше мезо- і доліхоцефалів, у той час як у наш час превалюють брахіцефали ("короткоголові").

Слов'яни належать до трьох великих комплексів. З цієї точки зору переважно північноєвропейцями є росіяни та білоруси (крім південних), а також північні поляки, середньоєвропейцями - українці, словаки, хорвати-славонці, словенці, чехи, поляки і лужичани, південні білоруси, південноєвропейці - решта південних слов'ян.

Якщо приступити до вивчення цих трьох комплексів більш детально, то можна виділити деякі групи популяцій, до яких будуть відноситися не тільки слов'яни, оскільки сусідство тих чи інших етносів (і більше того - груп населення ще в часи, коли цих етносів не існувало) зіграло свою роль в ході міжетнічних контактів.

З посиланням на роботи кандидата біологічних наук Василя Дяченка і доктора історичних наук Сергія Сегеди слід виділити такі групи популяцій, до складу яких входять слов'янські етноси:

1) Дніпро-карпатська група популяцій - найчисленніша серед слов'ян, відображає середньоєвропейський комплекс рис, має протослов'янську основу. До складу даної групи популяцій входять більшість українців (приблизно 60%), південно-східні поляки, хорвати-славонці, словенці, північно-західні болгари, південно-західні росіяни (багато популяцій Воронезької, Бєлгородської та Курської областей), кубанські групи населення, південні білоруси, більшість популяцій словаків і чехів, окремі популяції сербів з півночі і центру країни. З неслов'янських етносів представниками є південні і центральні угорці, північні молдавани, частково австрійці, німці, литовці.

Відносно пігментації цієї групи популяцій, за результатами досліджень було виділено приблизно 40% світлих і 7-8% темних очей. 40-50% темного волосся і в середньому 10% світлого волосся мають південні поляки (слензани і краков'яки), українці більшої частини України (центрально-української зони, Поділля, Волині, Донбасу, деяких степових районів), більшість південних росіян, південні чехи, східні словаки. Слід зауважити з приводу українців як яскравих представників цієї групи популяцій, що відсоток темного і чорного волосся у них становить 48%, темно-русявого - 47%, 5% - русявого і світло-русявого, блондини - 1%.

2) Поліська група популяцій (поліські українці і білоруси, східні латиші), мають кроманоїдну (палеоєвропеоїдну) основу і представляють із себе синтез балто-слов'янського населення. Також називають локальним варіантом дніпро-карпатської групи популяцій.

3) Верхньодніпровська група популяцій, розташована на північ від поліської, до якої відносяться північні і північно-східні поляки, північні білоруси, росіяни-новгородці, помори, з неслов'ян - ерзяни, західні комі. Шляхи міграцій слов'ян через Прибалтику на північний схід Росії вивчені давно, і продовжують вивчатися в частині генетичних досліджень. Вважається, що слов'яни-вихідці з польського Помор'я були кістяком при утворенні племен радимичів, кривичів і словен ільменських. Так, найбільш світло-пігментованими є поляки Північно-Східної Мазурії і росіяни деяких північних районів (Ошта, Помор'я, Шенкурськ). Серед поляків центральних воєводств Польщі, лужичан, білорусів Центральної Білорусі, північно-східних чехів, українців Північної Чернігівщини (єдина північно-європейська група українців, становить близько 0,5% населення країни), росіян Смоленщини, Верхньої Волги, ряду районів Поволжя і Приокської зони світлоокі становлять близько 50%, темноокі - приблизно 5-7%.

4) Понтійська група популяцій - нащадки автохтонного північно-причорноморського населення, згодом іранізованого племенами північних іранців, і змішаного зі слов'янами-антами. Подібний комплекс рис присутній у багатьох українців нижньо-дніпровських груп населення аж до окремих груп населення Черкаської області (слід зауважити, що на популяційному рівні деякі сусідні села можуть належати до різних популяцій), у північно-східних болгар, адигейців і причорноморських росіян.

5) Нижньодунайська група популяцій, до якої ставляться українці-буковинці, більшість болгар, південні серби. З неслов'ян - молдавани, румуни, албанці-тоски, частина греків.

6) Динарська група популяцій, до якої можна віднести деякі групи українців (деякі групи гуцулів, українців Закарпаття), боснійців і чорногорців, багато популяцій сербів, популяції південно-західних словаків. З неслов'янських етносів - північні румуни, греки Епіру. Приміром, у динарців-українців близько 70% чорноволосих, всього 2% світловолосих.


3. Генетичний аспект

Генетика і сучасність

Важливим аспектом популяційної генетики є дослідження гаплогруп - груп схожих гаплотипів, що складають ряд алелів. Завдяки отриманим даним можна визначити, якими були наші предки сторіччя і навіть тисячоліття тому, де вони проживали. Люди по всьому світу здають свої зразки на визначення гаплогруп (чоловіки - Y-хромосоми і мітохондріальної ДНК, жінки - тільки мт-ДНК), із захопленням знаходять "співпадінців" серед представників національностей, про які вони навіть не думали.

Звертаємо увагу, що пов'язувати гаплогрупи з тією чи іншою національністю або існувавшими колись етносами/племенами не зовсім коректно, проте дані можуть дати загальне уявлення про процеси, які відбувалися навіть до нашої ери. Також, генетичні дані, хоч і використовуються в антропології, можуть не завжди збігатися з даними про комплекси рис тих чи інших груп населення або навіть з наявними даними з історії того чи іншого краю (досить яскравий приклад - баски).

Так, поширення гаплогрупи R1a в Європі, в тому числі і на Балканах, пов'язують зі слов'янами, гаплогрупи E - з балканцями, R1b - кельтами і германцями (сьогодні це німці, англо-саксонці, французи), I2b з епіцентром в північно-західній Німеччині, півдні Ютландії (германці герули і бастарни), I1 - з північноєвропейцями германцями (наприклад, готами) і скандинавами (походи вікінгів і раніші - германських племен Скандинавії), J2 - з переднеазіатами (у наш час - турки, вірмени), N - з фіно-уграми.

Окремої уваги заслуговує субклад гаплогрупи I2, нині званий I2a2-Dinaric, тобто динарський з прив'язкою до балканському регіону, що наче відсилає до його до балканського походження. Ми згодні з думкою про те, що її північного родича, позначеного нині як I2a2-DinN, доречно назвати I2a2-Carpathian. Вік південного Динарського субклада I2a2-DinS молодший за вік I2a2-DinN, і поява гаплогрупи на Балканах пов'язують також зі слов'янами, їх імміграцією з полісько-карпатського регіону.

Слід зазначити, що найвищий вміст R1a відзначається у росіян, поляків і білорусів.
Схожу між собою концентрацію R1a і I2a демонструють українці, словаки, словенці і східні чехи. Їх також можна виділити в окрему групу, додавши туди з етно-культурно неслов'янський народ угорців. Південні слов'яни (крім словенців), враховуючи високу концентрацію I2a, вкладаються в рамки третьої групи. При цьому хорвати займають проміжне положення між другою і третьою групами слов'ян.

Разом з тим, проведемо короткий огляд впливу місцевого населення земель, колонізованих слов'янами на ранньому етапі етногенезу на їх генофонд.

Для росіян це внесок у їх генофонд фінно-угрів і балтів. На півночі присутність субкладів гаплогрупи N доходить до 43%, а в деяких населених пунктах перевищує 50%. Причому вплив балтів представляють навіть більш істотним, оскільки насамперед слов'яни колонізували саме їх землі (крім півночі та сходу) і на тому етапі в етно-культурному плані були з ними дуже близькі.

Варто зауважити, що на підставі роботи Балановського (а також колективу авторів, див. Джерело № 6), вологодські росіяни і росіяни Архангельської області за даними щодо поліморфізму Y-хромосоми (найбільш диференційована батьківська лінія спадкування) входять до одного кластеру з балтами, фінномовними народами (комі, фінами, естонцями і збірної групою карелів, вепсів та іжорців), а також німецькомовними шведами. За допомогою аналізу поліморфних маркерів Y-хромосоми показано подібність цих популяцій з іншими популяціями росіян, але, крім того, виявлено значну присутність фінно-угорського компонента, обумовлюючого своєрідність чоловічого генофонду цього регіону. При цьому схожість Російської Півночі з географічно віддаленими балтами більш виражена, ніж з фіно-уграми.

За даними щодо поліморфізму мт-ДНК (материнська лінія успадкування) Російська Північ виявилася найбільш генетично близькою до норвежців і німців, в кластер увійшли також австрійці, швейцарці, поляки, боснійці, литовці, ірландці, шотландці. Цікаво, що ще один близький кластер утворений іншими російськими популяціями, шведами, естонцями, латишами, українцями, білорусами, чехами, словаками, угорцями (див. Джерело № 6).

Що стосується білорусів, це також вплив балтів на їхній генофонд. Правда, серед останніх поширені гаплогрупи R1a і N, тому продемонструвати їх участь проблематично.

Переднеазійський (візантійський і подальший малоазійський) вплив, за пониженням, присутній серед болгар (16%), боснійців (14,4%) і македонців (12,6%). Автохтонний балканський вплив - серед македонців (24,1%), болгар (22%), сербів (21,3%) і боснійців (13,1%).

Північно- і західноєвропейський вплив через германців і кельтів присутній серед чехів (24,8% R1b + 2,5% I2b + 8,3 I1 = бл. 35%), словенців (бл. 28% R1b і I1), словаків (13 , 2% R1b + 7,6% I1 + 1% I2b = бл. 22%), болгар (12-13%), поляків (11,6% R1b + 4.3% I1 = бл. 16%) і сербів (10 , 6% R1b + 5.3% I1 = бл.16%).

У свою чергу, частка умовно слов'янського компонента деяких слов'янських етносів (R1a + I2a) становить приблизно такі показники: чехи близько 48%, словаки близько 58%, поляки близько 70%, українці близько 60%, хорвати близько 60-65%, серби близько 47 %, словенці близько 60%. Дані були взяті з досліджень з різними вибірками, і результати різних досліджень по одному етносу можуть відрізнятися. Також потрібно врахувати і те, що значення на рівні 30% вже високе і для деяких етносів буває провідним серед всіх інших варіантів.

Слід зауважити, що на підставі висновків, зроблених А.С. Пшеничним, видно, що за маркерами Y-хромосоми українці з кубанськими козаками утворюють єдиний кластер. В окремий кластер укладаються білоруси, західні і південно-західні росіяни, поляки і сорби. Обидва кластери входять до складу більшого кластера, що охоплює всіх західних і східних слов'ян (білорусів, південно-західних росіян, поляків і сорбів-лужичан), за винятком північних росіян і західних чехів. Ще один споріднений кластер по маркерами Y-хромосоми формують центральні чехи, західні словаки, словенці й хорвати-славонці.


4. Лінгвістика і етногенез слов'ян

Не лише антропологи і генетики, а й лінгвісти також відзначили спорідненість польського та російського етносів, чим нещодавно, після результатів антропологічних і особливо генетичних досліджень, було викликано подив істориків.

Представлена інформація була зібрана на підставі аналізу 207 найбільш вживаних слів за списком Сводеша. Так, ми бачимо, що польська на 1% ближче до російської, ніж до української мови. Ця інформація також корелює з висновком про заселення слов'янами території Росії за двома напрямками - основним, з боку Польщі через Прибалтику аж до Оки, а також з боку України аж до Дону і навіть Волги (на землях Хазарського каганату).

Цікаво й те, що найближчою до всіх слов'янських мов виявилася словацька мова. А найвищий рівень збігу в українській та білоруській, а також у словацькій та чеській мовах. В обох випадках - по 92%.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що сьогоднішні слов'яни мають як спільне походження, так і генетичний зв'язок з місцевим населенням колонізованих слов'янами земель.

© В'ячеслав Рожок
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия