Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Гуцульська республіка
киянин
Отправлено: Ноя 28 2011, 11:44
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Гуцу́льська респу́бліка — назва українського державного утворення, що існувало з листопада 1918 по червень 1919 року на Закарпатті.

Ще в 20—30-х роках ХХ століття Гуцульською республікою цікавилися видатні діячі, в тому числі президент Чехословаччини Томаш Масарик. Про неї, окрім мемуарів, були романи Уласа Самчука, Зіновія Кудея, оповідання Василя Гренджі-Донського.

За радянських часів історія Гуцульської республіки не вивчалася. Ще й нині широкому загалові невідомо, що поруч із УНР та ЗУНР у 1918—1919 роках існувала Гуцульська республіка. Після перемоги 1 листопада 1918 року національного повстання у Львові населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах в Чернівцях і Хусті висловилося за входження цих віковічних українських земель до складу Західно-Української Народної Республіки. 21 січня 1919 року у Хусті відбувся Всекарпатський Конгрес, делегати якого вирішили возз'єднати закарпатські землі у складі єдиної Української держави. В цей же час на Рахівщині і значній частині Мармарощини утворилась Гуцульська республіка з центром у селі Ясіня.

(IMG:http://s017.radikal.ru/i407/1111/46/8f2e3b98c959.jpg)

Організація управління

Вищим органом влади стала Гуцульська Народна Рада, яку 18 грудня 1918 р. очолив Степан Клочурак. До складу Ради входило 43 члени — 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Виконавча влада належала до секцй (міністерства) і підсекцій — дипломатичної, військової, внутрішньої, господарської та інші. Сучасники зазначають, що в маленькій державі був дивовижний, чи не ідилічний, лад. Громадський суд вів староста містечка. Винним присуджував упродовж кількох днів допомагати потребуючим — рубати дрова вдовам, немічним і сиротам. Школи в республіці були українські, діяв народний хор, а в Народному домі громадянам читали лекції на різні цікаві теми. Дипломатичні зв’язки міні–держава підтримувала лише із Західно–Українською Народною Республікою. З закордоном — тобто Галичиною, торгували лісом. До Коломиї відправляли деревину, привозили хліб. Розплачувалися мадярськими кронами й українськими гривнями. Стежили, щоб убогі громадяни не були обділені харчами. За вирубкою лісу теж пильнували, аби не знищувати даремно дерев. Держава мала свій синьо-жовтий прапор та герб-тризуб. Активно велася робота по організації армії. На початку листопада 1918 року в Ясіні створено загін місцевої міліції («Народної оборони») — щоб не допустити грабежів з боку угорських солдатів, котрі поверталися додому зі Сходу. «Народну оборону» (до 250 вояків) очолив офіцер австро-угорської армії Степан Клочурак, один із небагатьох ясінських українців, який мав вищу освіту. Після перших поразок С. Клочурак створив у горах "Гуцульські сотні". Представники Гуцульської Народної Ради взяли участь у роботі Будапештського (10 грудня) та Сегедського (18 грудня) конгресів, які були скликані урядом Угорщини з метою визначення майбутнього Закарпаття. Гуцули найбільш різко виступили проти намагання залишити край у складі Угорщини. Така позиція роздратувала угорський уряд К. Карої. 22 грудня в Ясіню прийшов угорський жандармський батальйон. 10 січня багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. 21 січня 1919 року делегація Гуцульської республіки взяла участь у роботі Всекарпатського Конгресу (Собору Русинів). Представники конгресу Степан Клочурак і Дмитро Климпуш передали уряду ЗУНР у Станіславі рішення населення краю про приєднання до України закарпатських земель.

Стефан Клочурак, Президент республіки
(IMG:http://s017.radikal.ru/i417/1111/96/72590633ccad.jpg)


Боротьба за незалежність

Угорський уряд, намагаючись втримати свою владу на цих територіях, вислав в район Ясіня значні військові сили. Проте в ході боїв в районі Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті військовими загонами Гуцульської республіки і частинами Української Галицької Армії, які прибули на допомогу закарпатським українцям. 6-7 січня 1919 року гуцули роззброїли угорський гарнізон на залізничному вокзалі. Наступ розпочався 13 січня вздовж залізниці Ясіня—Сигіт. Піхоту прикривали два потяги, озброєні гарматами та кулеметами. За декілька днів були визволені всі українські населені пункти сучасної Рахівщини та лівобережжя Тиси (нині — на території Румунії). У Вишові (нинішня Румунія) визволителів зустріли урочистою процесією на чолі зі священиком, під синьо-жовтими прапорами. У визволених населених пунктах обирали старост, призначали військових комендантів. В установах запроваджували українську мову. Почали відбудову мостів, доріг, лісових промислів. Соціальну політику спрямували на підтримання малозабезпечених верств. Зокрема, худоба, продукти із військових складів передавались солдатським удовам і багатодітним сім’ям.

Ввечері 16 січня, після бою у передмісті — на залізничній станції Комора, взято місто Сигіт. Україно-угорсько-єврейське населення міста вивісило у вікнах білі та синьо-жовті прапори. Військо рухалося далі, щоб перешкодити намірам мадьярів розігнати всезакарпатські збори, які планувалось скликати у Хусті 21 січня (збори таки відбулися: 420 делегатів голосували за возз’єднання Підкарпаття з Україною). Однак на передові пости «Народної оборони» за 10—12 кілометрів від Сигота 17 січня напала румунська дивізія, яка базувалася у Бая-Маре. Почалися бої. Сили були нерівні. Вранці 18 січня із Сигота вдалося евакуювати один ешелон із гуцульським військом, а другий зупинився у Коморі, бо румуни розібрали колію. Під час бою загинули 18, поранено 39 українців, чимало потрапили у полон.

Підбадьорені подіями у Сиготі, угорці підняли заколот. 19 січня у Рахові вбито старосту П. Попенка і захоплено центр міста. Та на станцію прибув потяг з гуцульським військом з-під Сигота. Заколотників розігнали. Невдовзі Рахів довелося залишити, він став буферною зоною між територією, окупованою румунами, та Гуцульською республікою. Її передові пости стояли у передмісті Рахова — Устєріках.

Гуцульська республіка почала мирне життя. Велися лісове господарство, торгівля із ЗУНР. Звідти та з УНР, в обмін на ліс, а також у кредит, надходили продукти, гас, сірники, книжки тощо. Найбіднішим мешканцям їх виділяли задарма. До Станіслава та Коломиї щодня ходили поїзди. У школах навчання велося рідною мовою, пенсіонери отримували пенсію.

У травні 1919 року поляки відкинули війська ЗУНР за Збруч, і Гуцульська республіка втратила прикриття зі сходу. Тоді ж румунські війська рушили на її територію, яку, за рішенням ГНР, здали без бою. Це себе виправдало, бо спершу румуни не застосовували репресій. Вони почалися 11 червня 1919 року, коли румуни довідалися, що Головна управа прийняла меморандум до Руської (Української) Ради в Ужгороді з проханням, щоб Гуцульщина й Підкарпаття приєднались до Чехословаччини (возз’єднання з Україною було неможливе). Більшість керівників ГНР та Головної управи заарештували. Однак авторитет цих людей був такий високий, що румуни були змушені їх звільнити (окрім Степана Клочурака), й вони працювали в місцевій адміністрації.

Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. В районі Ясіня і навколишніх селах українські органи влади існували до червня 1919 року.

10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським договром територія Гуцульської республіки увійшла до складу Чехословаччини.


Значення

Гуцульська республіка виникла з народної ініціативи. І хоча поставлена тоді мета не була досягнута, однак існування республіки має велике історичне значення, перш за все у збагаченні досвіду державотворчої боротьби та підняттю національної свідомості гуцулів. Суттєвих проявів русинства, у тому числі політичного, від місцевих жителів не виходило.
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия