Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Населення українського Донбасу, особливості світосприйняття та ідеології
киянин
Отправлено: Дек 23 2014, 17:34
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Соціологічне дослідження: парадокси Слов’янська та Краматорська

19.12.14

Віталій Червоненко ВВС Україна

Соціологи дослідили громадську думку мешканців Слов’янська та Краматорська, в яких тривалий час господарювали бойовики "ДНР".

Мешканці цих міст у більшості виступають за єдину Україну, не бояться приходу "Правого сектора" та не турбуються про можливі утиски російської мови.

Настрої мешканців Краматорська та Слов’янська відрізняються: в Краматорську підтримують вступ до ЄС, українську армію й бачать агресію Росії, а в Слов’янську – ні.

Слов’янськ також "приховує" безліч сюрпризів – там УПЦ Київського патріархату підтримують більше, ніж Московський патріархат.

Дослідження на замовлення USAID проводили з 22 по 27 листопада одразу три компанії: "Демократичні ініціативи", центр Разумкова та Ukrainian sociology service.

У кожному місті опитали по 500 людей, а похибка не перевищує 3,2%.
Майбутнє у складі України

Більшість мешканців Слов’янська та Краматорська – понад 70%, виступають за свій регіон у складі України.

27% мешканців міст задовольняє нинішній статус у складі України, а ще 45% хочуть більшої автономії від Києва.

7% мешканців виступають за незалежність "ДНР" та "ЛНР", ще 5% хочуть бачити регіон у складі Росії.

Насамперед громадянами України себе відчувають 33% мешканців Слов’янська, мешканцями Донбасу – 18%, а свого міста – 34%.

В Краматорську половина мешканців перш за все вважає себе громадянином України, а ще майже по 15% - свого регіону та міста.

Громадянами Росії себе відчувають 0% у Слов’янську та 1,8% - у Краматорську.

Мешканці Краматорська та Слов’янська схильні звинувачувати у початку конфлікту на Донбасі нинішнє керівництво України – близько 78% у Слов’янську та 68% - у Краматорську.

Близько 40% мешканців бачать у цьому провину Віктора Януковича та його оточення.

У Слов’янську ще близько третини респондентів звинувачують у розпалюванні конфлікту США, українських олігархів та Майдан.

У Краматорську навпаки - серед головних винуватців конфлікту назвали Росію – 37% респондентів.

Показово, що в Слов’янську майже порівну мешканців підтримує присутність українських військ у місті, або вважає, що їм краще піти - по 35%.

Протилежна ситуація у Краматорську - 61% за присутність українських військ, а 27% воліють, аби ті пішли.
Чинник Росії

У двох цих містах по-різному ставляться до ролі Росії у конфлікті.

У Краматорську більшість вважає, що між Україною та Росією йде війна – 43% опитаних, заперечують це 33%, а 24% - не визначились.

Натомість у Слов’янську 26% визнають війну між Україною та Росією, а 40% - її не бачать.

В Краматорську майже 50% населення вважає, що Росія є стороною конфлікту. Серед них більшість переконані, що Росія постачає бойовикам зброю, а 42% вважає, що збройні сили РФ напряму воюють на боці "ДНР".

У Слов’янську третина людей вважає Росію учасником конфлікту, третина з цим не погоджується, а третина не змогла сформулювати відповідь.

Серед мешканців Слов’янська, які визнають участь Росії у конфлікті, 54% бачать цю участь у допомозі гуманітарними конвоями, а 42% - у постачанні зброї та прямій військовій участі на боці сепаратистів.

Більшість населення цих міст виступає за компроміс з РФ щодо досягнення миру. У Слов’янську 67% населення підтримує будь-який компроміс, а в Краматорську на будь-які поступки готові йти тільки 23%.

Приблизно такий же розподіл у містах тих, хто підтримує компроміс з самопроголошеними "ДНР" та "ЛНР" – у Слов’янську 63%, а Краматорську – 22%.

Навіть у цих двох містах Донбасу зовнішньополітичний вибір України бачать по-різному.

До прикладу, вступ у ЄС підтримують 31% мешканців Краматорська, у Митний союз – 20%, а ще 31% - проти вступу в обидва союзи.

У Слов’янську інша ситуація - за ЄС тут 16%, за Митний союз - 40%, проти обох – 21%.
Війна і російська мова

Найбільше в обох містах українського Донбасу бояться відновлення бойових дій – 86% у Слов’янську і 66% - Краматорську. Потім ідуть страхи втрати роботу, невиплати пенсії чи зарплати.

Дуже показові ідеологічні страхи, якими часто лякають людей в російських ЗМІ.

Утисків російської мови у Слов’янську бояться 0%, тоді як у Краматорську переживають за неї 3,6%.

Схожа ситуація зі вступом до НАТО. Цього бояться всього 2,5% у Слов’янську й 4% - у Краматорську.

При цьому військового нападу Росії бояться у Слов’янську майже 2%, а у Краматорську – 10%.

Повернення влади "ДНР" у обох містах бояться по 15% мешканців.

Водночас, у містах, які були під владою "ДНР", приходу "Правого сектору" і націоналістів бояться 5,8% мешканців.
Національність та релігія

В Краматорську та Слов’янську 75% респондентів сказали, що є українцями за національністю, а по 20% заявили, що є росіянами.

При цьому тільки українською мовою спілкуються 2%, а російською 60%. Майже третина спілкуються обома мовами у залежності від ситуації.

Несподівано мешканці Слов’янська відповіли на питання про зарахування себе до релігійної конфесії.

Тут 28% вважають себе вірними УПЦ Київського патріархату, а 24% - Московського. У Краматорську Київський патріархат підтримують 8%, а Московський – 46%.
Життя під обстрілами

У Слов’янську 42% населення не покидало місто під час господарювання бойовиків, а в Краматорську - 75%.

При цьому серед тих, хто покидав міста, більшість їздили в інші області України. На територію Росії виїздило по 6% тих, хто покидав свої помешкання.

За час бойових дій у 6% мешканців загинули родичі чи близькі, а в 1% мешканців знищено житло.

Самі зазнали поранення трохи більше 0,5% мешканців міст.

Дуже цікава відповідь на питання, чи довелось посваритись з родичами через різне бачення подій на Донбасі: у Слов’янську таких 2%, а в Краматорську - 22%.

Зараз майже у 100% мешканців обох міст є доступ до українських телеканалів. При цьому 76% дізнаються про події з українських каналів, а 13% - російських. Також третина мешканців читає новини в Інтернеті.

Показово, що у Слов’янську благодійну допомогу отримували 42% населення, переважно від волонтерів та приватних структур.

У Краматорську "гуманітарку" отримали 13%, переважно від державних структур та міжнародних організацій.
У чому різниця

Обидва міста були взяті під контроль бойовиками у середині квітня, а відбиті українськими військовими на початку липня.

Проте, якщо навколо Слов’янська тривали запеклі бої та обстріли, то в Краматорську бойових дій, окрім аеропорту, майже не було.

"Ситуація в Краматорську краща Слов’янська. Там не велись такі інтенсивні бойові дії. Великі підприємства не постраждали", - вказує директор центру Ukraine sociologic service Олександр Вишняк.

Соціолог Оксана Панькова з інституту соціальної та політичної психології, яка повернулась із відрядження на Донбас, дала своє пояснення різниці настроїв у Слов’янську та Краматорську.

"В Краматорську була розвинена промисловість, зараз вже працюють більшість підприємств, налагодити туризм, який був у Слов’янську, складніше", - пояснює експерт.

Вона розповідає, що через складну ситуацію в Донецьку Краматорськ став економічним центром регіону.

"Населення Донецька перекочовує до Краматорська, тут росте готельний бізнес та торгівля", - пояснює Оксана Панькова.

"Різниця у поглядах між Слов’янськом і Краматорськом дає підстави припускати, що в інших містах, які під контролем України, ситуація дуже різниться", - зауважив керівник соціологічної служби центру Разумкова Андрій Биченко.

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/20...donbas_pools_vc
PMEmail PosterWWW
Top
240580
Отправлено: Июн 20 2015, 23:09
Цитата


експерт щодо тюрків
**

Группа: Пользователи
Сообщений: 95
Пользователь №: 11
Регистрация: 21-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 10



Откуда есть пошел “Donbass People”


Від редакції: в ході нинішньої війни російська сторона часто оперує такими фразами як “Донбас наша земля”, малює пропагандистські плакати типу “Save Donbass People” та іншими способами намагається ототожнювати себе з Донбасом. Однак історичні факти говорять про те, що росіяни мають до Донбасу та інших територій України таке саме відношення, як європейські колонізатори до Африки чи Азії. Російська колонізація України розпочалася ще в далекому XVII столітті і постійно посилювалась. “Згадаймо знамениту інструкцію Катерини II генерал-прокуророві Вяземському, яка вимагала, з одного боку, “водворения в стране русских” у прямому розумінні, так, як рекомендував Макіавеллі (“Для сохранения приобретений одним из самых действенных и верных средств было бы водворение там на жительство самого завоевателя”), з другого боку — поступового витравлювання національно-культурних особливостей підкореного народу (“Народ, доколе сохранит веру, язык, обычаи и законы, не может считаться покоренным”). А на довершення всього і для маскування цих процесів та ламання внутрішнього опору розвивалися і втовкмачувалися в голови теорії “єдиного отечества”, “единокровности” і т.д.” (І.Дзюба, Інтернаціоналізм чи русифікація?, 1968).

Але найбільших масштабів російська колонізація досягнула в часи СРСР, зокрема в період після Голодомору 1933 року, коли російські колонізатори-переселенці утворили з себе в Україні широкий прошарок нової еліти, яка володіла, навіть на офіційному рівні, величезними економічними і культурними привілеями, що фактично успадкували від неї і всі покоління її нащадків. Цей колонізаторський клас в прямому сенсі слова грабував, гнобив і асимілював український трудовий народ, а його продовжувачі ведуть сьогоднішню війну проти України.

Зараз історики оприлюднюють нові архівні дані, які стосуються наслідків Голодомору 1932-1933 років. Зокрема, дані про те, як після спустошених голодом років у східні і південні регіони України переселяли жителів Росії.

Що було після 33-го?

Виставка таких документів проходить у Національному музеї “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні”.

“Вже достатньо широко розкриті теми самого процесу голоду, багато матеріалів зібрано про жертви Голодомору, хоча ми ніколи не знайдемо остаточної цифри, скільки людей загинуло, але залишилося питання: а що було далі?” – розповідає завідувач науково-дослідного відділу фондів музею Ніна Лапчинська.

“Люди продовжували вмирати, бо безповоротні наслідки голоду для тих, хто вижив, не могли бути подолані якимось документом. Це були просто фізіологічні процеси. І виникло питання: як отримувати від землі те, що було заплановано партією? І тоді було вирішено переселити на вимерлі території нових людей”.

Пані Лапчинська пояснює, що і для українських дослідників Голодомору питання “Що було далі?” за останні два роки теж набуло додаткового сенсу.

“Війна на Сході та ставлення до неї місцевого населення актуалізували питання, чому саме у тих регіонах відбуваються такі процеси. І ми почали шукати документи”, – каже Ніна Лапчинська.

Документи, представлені на виставці, були надані Галузевим державним архівом СБУ, Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України та Державною архівною службою України. Крім того, матеріали надходили і з місцевих архівів, зокрема, й зі східних регіонів.

“Обласні архіви тих регіонів, котрі зараз є під загрозою поширення агресії, відгукнулися, і виявили у себе ці документи. Тільки з Донбасу ми не отримали документів, бо архіви були захоплені”, – каже пані Лапчинська.

Зібрані музеєм Голодомору документи стосуються другої половини 1933-го – 1934 років, тобто першого пост-голодоморного року і часу виконання секретної постанови Ради народних комісарів СРСР “Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників” від 25 жовтня 1933 року.

На їхнє переселення було виділено 15 мільйонів 500 тисяч рублів. “З них 10 мільйонів пропонувалося віддати безповоротно, як матеріальну допомогу, а ще 5 мільйонів – зробити довгостроковим кредитом”, – пояснює Ніна Лапчинська.

Десятки ешелонів з Росії та Білорусі

Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали бути переселені колгоспники з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) – із Білорусі та Росії.

До кінця 1933 року із Західної області РРФСР до Дніпропетровщини було відправлено 109 ешелонів з переселенцями та їхнім крамом, з Центрально-чорноземної області Росії до Харківської області – 80 ешелонів, з Іванівської до Донецької – 44 ешелони, водночас із Білоруської РСР до Одеської області направили 61 ешелон, з Горьківської області – 35 ешелонів з людьми.

Переселенці отримали низку пільг, тоді як ті, хто пережив голод, отримали додаткові обов’язки.

Як кажуть дослідники, переселенцям, які прибували у вимерлі від голоду села на Сході та Півдні країни, надавали значні пільги.

З них знімали всі недоїмки зі сплати податків, їх звільняли від сплати сільгоспподатку на три роки, рік вони могли не постачати державі молоко та м’ясо, кожна родина безкоштовно отримувала будинок і садибу, ремонт яких до їх переселення мали забезпечити місцеві колгоспи. Тим, у кого не було корови, її надавали безкоштовно, а на кожні дві-три родини – давали коня.

Ці умови були відмінні від тих, в яких опинилися ті, хто вижив після Голодомору в Україні, твердить Ніна Лапчинська:

“Переселенці були поставлені у значно кращі умови, ніж те місцеве населення, що залишилося після Голодомору. Люди два роки страждали від недоїдання, останні 9 місяців просто вмирали від голоду. Але їм не тільки не надавали допомоги, їх зобов’язували відремонтувати хати померлих для приїжджих. Крім того, вони мали виділити із вирощеного врожаю стільки зерна, скільки переселенці залишили у себе в коморах вдома. Навіть, згідно з документами, забезпечити столами і табуретками”.

Крім того, документи свідчать, що будинки, у яких вже оселилися переселенці, не могли повернути їхнім власникам, яким вдалося втекти від голоду у 1932 році, і які поверталися додому у 1933-му.

“Спроби розвивати шовінізм”

Переселення викликало “ускладнення стосунків”

Все це не могло не викликати напруження та агресії, і тому вже від початку 1934 року у документах з’являються згадки про “перешкоди процесу асиміляції” та “спроби класових ворогів розвивати шовінізм”.

Паралельно із цим видаються документи, присвячені облаштуванню побуту переселенців – від потреби у відкритті російських груп у школах, до звезення підручників, літератури та газет російською мовою.

На нове місце – зі своїми газетами і патефонами

“Є навіть досить одіозні документи про закупівлю патефонів для переселенців за рахунок колгоспів”, – розповідає про несподівані знахідки в архівах Ніна Лапчинська.

На думку організаторів виставки, представлені на ній документи можуть бути одним із ключів для осмислення витоків нинішніх подій на Сході України.

“Якщо уважно подивитися на карти, то території переселення збігаються з тим, що вони там назвали Новоросією”, – каже пані Лапчинська про висновок дослідників музею.

Дослідник також додає, що згодом до цих регіонів стали переселяти і українців із “соціально-неблагонадійних” прикордонних регіонів України, але вони потрапляли на Схід та Південь вже без тих пільг, що мали переселенці із Росії та Білорусі.

http://opir.info/2015/06/20/otkuda-est-pos...donbass-people/
PMEmail Poster
Top
киянин
Отправлено: Апр 29 2016, 11:48
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Почути інший Донбас

Володимир Семків та Орест Друль

Загострення подій на сході змушує уважніше поставитися до політично-географічних означень. Наприклад, народні депутати від Партії реґіонів полюблять вживати термін «юго-восток»; активний проросійський діяч Олег Царьов навіть заснував однойменний політичний рух. Насправді цілісної політичної категорії «південного сходу» не існує. Це підтверджується і рівнем підтримки сепаратистських акцій на місцях, і засвідченим соціологами ставленням мешканців до зовнішньополітичного вектора держави чи травневих президентських виборів.

Але так само нема й цілісного одноголосого Донбасу. Північна частина Луганської області та північно-західний край Донецької відрізняються від радикальнішого Приазов'я. Рівень підтримки сепаратистів там низький. Варто придивитися ретельніше до цієї політичної картографії, яка, зокрема, спричинила появу пропозицій перекроїти адміністративно-територіальний устрій Сходу, підпорядкувавши частину районів Донбасу Дніпропетровщині, а частину — Харківщині.



Мовний союз

Трохи більше місяця тому КМІС провів ґрунтовне дослідження настроїв у восьми південно-східних областях, що їх Олександр Мотиль називає «поясом іржі».

Головним вислідом дослідження стало унаочнення факту, що «юго-востока» не стало: залишився тільки Донбас, в решті областей виразно превалюють проукраїнські інтенції.

Якщо ми накладемо цю географічно-політичну мапу на мапу інтенсивності поширення російської мови в цих областях, то виявимо, що російськомовність є визначальним (коефіцієнт кореляції 0.95) чинником (чи індикатором) проросійських (чи антиєвропейських) настроїв. Факт сам по собі тривіальний. Вражає визначальність цього фактора, перед яким всі інші стають неістотними.

Апроксимація статистичної залежності на крайні випадки вказує: при 100% російськомовних в реґіоні підтримка Митного союзу (м'яка форма реінкарнації СРСР) була б 92%, при 100% неросійськомовних — 0,04%.



Українська мова. Фактор безпеки

Такі самі залежності можна побачити і в самому Донбасі (при певній умовності, бо ототожнювати Донбас з Донецькою і Луганською областями було б надмірним семантичним скороченням). Графічною ілюстрацією, що слугуватиме точкою відліку для цієї тези, може бути мапа впливу в реґіоні самопроголошених «народних республік» (автори подекуди дискусійної інфографіки — журналісти видання Газета.Ru).

У вільній від сепаратистів частині Донеччини активно діють добровільні дружини «республіканських» сил (батальйони «Донбас», «Дніпро» тощо): вони вже встигли наробити галасу у Красному Лимані, Великій Новосілці, Красноармійську. Північ Луганщини теж ніяк не дається сепаратистам: кілька разів озброєних бойовиків виганяли зі Сватова та Старобільська. На малій батьківщині Сергія Жадана (у Старобільську) тимчасово засів головний офіс міліції Луганщини.

Прикметно, що мапа сепаратистських загроз збігається своїми контурами з картою поширення української мови. Там, де живе більше людей, які вважають своєю основною мовою українську, там менше загроз. (У цьому сенсі важко посперечатися з думкою, що мовне питання є питанням національної безпеки, хоч мова в даному випадку радше ідентифікаційний маркер, ніж лінґвістичне поняття: на Донбасі йдеться переважно про суржик).

Для прикладу, станом на 2001 рік українська мова переважала на Донеччині у трьох районах: Краснолиманському (75,8% проти 23,5% у російської), Слов'янському (52,3% vs 46,2%) та Добропільському (50,2% vs 49,3%). На Луганщині українська домінувала у 10 з 18 районів! При тому в чотирьох районах україномовні становили понад 90%: у Білокуракинському, Марківському, Новопсковському та Сватівському районах.

І коротка ілюстрація російщення «юго-востока» Донецької-Луганської областей.

(IMG:http://s12.radikal.ru/i185/1604/25/89fd436a71b2.png)


Краєць інакодумства


На виборах Донбас теж голосує по-різному. Звісно, безумовним лідером останніх виборів залишалася Партія реґіонів та її кандидати. Тому правильніше сказати, що Донбас по-різному підтримує (підтримував!) Партію реґіонів. Кількість її прихильників на «українській півночі» була нижчою, аніж в індустріальних районах.

Окремі округи Луганщини також з меншою відразою «не підтримують» партію «Свобода».


Як Донбас голосуватиме на цих виборах, ще не ясно. Соціологічні опитування свідчать, що переважна більшість виборців не визначилися з кандидатом і взагалі не знають, чи йти на виборчі дільниці. Та головне — у низці округів голосування є під загрозою зриву. Сепаратисти викрадають виборчу документацію, громлять оргтехніку, залякують членів виборчих комісій… Тому на цих перегонах для Донбасу більш доречний інший поділ: хтось не зможе голосувати у зв'язку з загрозою для власної безпеки, а хтось матиме нагоду безперешкодно відвідати дільницю. Цей вододіл теж пролягає десь біля Старобільського району на півночі й Новосілківського на заході.



Екскурс у Донецьку губернію

Донецька та Луганські області як адміністративні одиниці пережили складну історію — як і сама Україна, — а їхні межі часто піддавалися змінам.

Перед українською революцією початку минулого століття територія нинішнього Донбасу входила до таких адміністративних одиниць Російської імперії: Катеринославської та Харківської губерній і кількох округів (найбільше Таганрозького) Області Війська Донського.

Землі цих губерній (без земель Війська Донського) і стали східною межею УНР; повністю до складу території нинішнього Донбасу входила Половецька земля та майже половина Озівської, а також південний схід Доннеччини (з центром у відомому нині Слов'янську) та південь Подоння.

З утворенням Української Соціалістичної Радянської Республіки до її складу було включено Таганрозький і невеликі території ще трьох округів території колишньої Області Війська Донського.

1 жовтня 1924 року майже половину території Таганрозького округу (62% україномовного населення за переписом 1897 року) передано Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці.

1 серпня 1925 року замість губерній введено округи. На території нинішнього Донбасу було 5 округ: Артемівська, Луганська, Маріупольська, Сталінська та Старобільська. Україномовністю вирізнялися Артемівська й особливо Старобільська округи. А найбільше російськомовних було зосереджено у Луганській.

2 вересня 1930 року ліквідували ланку округ і найвищою адміністративною одиницею стали райони, на території цих двох областей їх налічувалося шість десятків.

27 лютого 1932 року ввели обласний поділ (27.02.1932): територія нинішніх Донецької і Луганської областей знову була в складі управління Дніпропетровська та Харкова — тільки тепер не губернських центрів, а обласних.

17 липня 1932 року утворено Донецьку область.

3 червня 1938 року зі складу Донецької області була виведена Ворошиловоградська область. Цей адмінподіл зберігається дотепер.


Віддайте шматок!

11 травня водночас зі скандальним референдумом «народних республік» у кількох реґіонах Донбасу відбувся референдум за приєднання до Дніпропетровської області. Як відомо, Дніпропетровщина стала якорем стабільності у південно-східному поясі. Опитування «районних сепаратистів» (нехай не гніваються організатори за таку характеристику) проводилося в піку «обласним сепаратистам». Утім, на рівні дніпропетровського істеблішменту якийсь час справді проговорювалася ідея долучити до області кілька західних районів Донецької області.

Відомий правник Ігор Коліушко теж був запропонував підпорядкувати кілька районів Донбасу сусідній області — але не Дніпропетровській, а Харківській. «Можливо, поки на Донбасі народ розбирається, чого він хоче: дешевої ковбаси чи "федералізації", роботи на олігархів чи збереження пам'ятників тиранам, а АТО розбирається, з ким вони мають справу: з сепаратистами, терористами, диверсантами чи, може, інопланетянами, — Верховній Раді варто прийняти маленький закончик, щоб захистити принаймні українське населення Східної Слобожанщини», — зазначив експерт.

Коліушко запропонував включити до складу Харківщини 12 районів: один з Донеччини:

Краснолиманський (76% україномовних у 2001 році; додамо, що в області є ще кілька районів, де переважає україномовне населення:
Олександрівський — 89%;
Слов'янський — 52% та
Добропільський — 50%)

​і 11 районів з Луганщини:

Біловодський (84%),
Білокуракинський (91%),
Кремінський (57%),
Марківський (94%),
Міловський (74%),
Новоайдарський (46%),
Новопсковський (92%),
Сватівський (92%),
Станично-Луганський (14%),
Старобільський (79%),
Троїцький (63%).




Ці речі стають проблемою вже для «консервативного» Донбасу. Через останні події та передчуття подальших незгод про Донеччину та Луганщину починають говорити не лише як про реґіон, від якого за найгірших сценаріїв треба сепаруватися, але також як про реґіон, від якого треба тікати. Донбасе, ти теж почуй.



20.05.2014

http://zbruc.eu/node/22554
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия