Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Наші предки на Дону під час Київської Русі
киянин
Отправлено: Ноя 1 2015, 15:17
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Наші предки на Дону в добу Київської Русі.

haidamaka.org.ua/page_nashpreddovrusdon.html

В уяві українців епохи розквіту Давньокиївської Держави, Дін був могутньою рікою Великого Степу, східним кордоном, за яким розлягалося безкрає Дике Поле, вороже і чарівне, яке породжувало у своїй глибині незчисленні орди кочовиків, що насувалися і насувалися зі Сходу на Україну. За аварами приходили хазари, хазар заступали печеніги, їм на зміну з’являлися половці, які у свою чергу тонули та розтворялися у бездонній хвилі монголо-татар. Київські князі намагалися зупинити ці орди, в час найбільшого посилення своєї держави мріючи про створення надійного рубежу проти завойовників саме на берегах «великого Дону», як називав тоді цю ріку народний поговір.

Прикордонні землі на південному сході займало тоді давньоукраїнське плем’я сіверян, яке в свої найкращі роки контролювало величезну територію від Десни на півночі до Дону на півдні. Центром політичного життя сіверян був Чернігів, а Чернігово-Сіверське князівство формувалося в той час як державно-племінне утворення цього українського етносу. На згадку про ті часи, коли сіверянами надійно контролювалося узбережжя нижнього Дону, залишилася в українській мові назва найбільшої його притоки – Сіверського Дінця, четвертої за розмірами ріки України, що тече територіями сучасних Харківщини, Донеччини та Луганщини, а також Білгородською та Ростовською областями Росії.

В результаті важкої і тривалої боротьби зі степовими кочовиками, чернігово-сіверські князі змогли закріпитися на берегах Керченської протоки, на Таманському півострові та в східному Криму, створивши тут Тмутараканське князівство, прообраз майбутньої Запорізької Січі. Як згодом і на Запорізьку Січ, відправлялися до Тмутаракані відчайдушні люди з усієї тодішньої України, протистояти наступу Великого Степу на цьому, відірваному від решти України, острівці-клаптику рідної землі. Тмутараканське князівство займало вигідне стратегічне становище, перекриваючи єдиний морський вихід з Озівського моря до Чорного. Дружини чернігово-сіверських князів рухалися щороку річками Десною, Сеймом та Сіверським Дінцем до Дону, а далі на Тмутаракань, єднаючи таким чином Чернігів з його південними землями. Лише феодальна роздробленість та ворожнеча князів один до одного, змусила наших предків піти з Тмутаракані та берегів Дону, віддавши ці землі надовго ворожим кочовикам.

Але спомин про старі часи, коли Дон вважався «руською рікою», ще довго жив у пам’яті наших предків. Надія на повернення донських берегів до складу Київської Держави спалахувала у серцях князівських вояків, коли вони відправлялися у похід, у негостинний тепер для них половецький степ. Особливо яскраво це сакральне відношення до Дону відобразилося у найбільшому творі нашої літератури кінця 12-го ст. – «Слові о полку Ігоревім». Невідомий нам автор «Слова» відноситься з величезною пошаною до цієї ріки. За його словами, князь Ігор звертається перед походом до своєї дружини, пояснюючи своїм бойовим побратимам, що головною метою його війни з половцями є повернення потомків сіверян (а Ігор князь новгород-сіверський) на донські береги:

«Всядьмо, браття, на свої бистрі коні,
та на Дін синій поглянемо».

Спала князю на ум охота —
і жадоба спробувати Дону великого
знамення йому заступила.

«Хочу бо, — сказав, —
списа переломити кінець поля Половецького;
з вами, русичі,
хочу голову свою положити
або напитися шоломом з Дону!»

І далі Дін постійно має символічну та знакову роль у цій славутній поемі. Автор пропонує «солов’ю часу давнього» Бояну співати про те, що «не буря соколів занесла через поля широкі –галки стадами біжать до Дону великого». Поспішають туди й половці:

І половці небитими дорогами
побігли до Дону великого;
кричать вози їх опівночі,
мов лебеді сполохані:
Ігор на Дін воїв веде!

Гзак біжить сірим вовком,
Кончак йому вслід править до Дону великого.

Іти дощу стрілами з Дону великого!
Отут списам поломитись,
отут шаблям пощербитись
об шоломи половецькі,
на ріці на Каялі,
біля Дону великого!

О Руська земле, уже за горою ти!

Половці ідуть від Дону,
і від моря,
і з усіх сторін руські полки обступили.
Діти бісові кликом поля перегородили,
а хоробрі русичі перегородили червленими щитами.

Встала обида в силах Даждьбожого внука,
ступила дівою на землю Трояна,
Заплескала лебединими крильми на синім морі край Дону.

Про те, що метою Ігоря було повернення до складу Русі донського узбережжя та Тмутаракані, розповідають у поемі і бояри київському великому князю Святославу:

І сказали бояри князю:
«Уже, княже, туга ум полонила;
се бо два соколи злетіли з отчого стола золотого
пошукати града Тмутороканя,
або напитися шоломом з Дону».
Так зберігалася в українському народі згадка про ті могутні часи, коли Дін був українською рікою.
PMEmail PosterWWW
Top
киянин
Отправлено: Ноя 1 2015, 15:22
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Саркел – Біла Вежа.

Хозарська фортеця Саркел була побудована на Дону в першій половині 9-го століття. Це був період розквіту Хазарської держави. Але на західних кордонах Хазарії з’явилися у цього народу могутні вороги – це були і угорці, які прийшли в цей період у Великий Степ із Сибіру, а разом з ними посилилися і повстали проти хозарів їхні колишні данники – русини, предки сучасних українців. 839-го року, з європейських анналів, ми дізнаємося перший раз про існування Руського Каганату на просторах сучасної України, і в той же самий час, у 834-837 рр., хозарські правителі звертаються до імператора Візантії з проханням, прислати їм візантійських інженерів, для будівництва фортеці на Дону. Прибулі майстри, на чолі з ПетроноюКаматиром, і збудували цей форпост на кордоні Хазарії з Руською землею. Годящого каменю для будівництва на берегах Дону не було, тому візантійці робили цеглу з вапняку, і з тієї цегли будували мури та башти Саркелу. Подробиці про будівництво фортеці відомі нам з праці візантійського імператора 10-го ст. Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», яка є справжньою енциклопедією своєї епохи. Наводиться у цьому трактаті і переклад з хозарської мови назви Саркелу, як «Біла оселя», але перевірити, наскільки це правильно, ми не можемо. Хозарська мова не зоставила після себе писемних пам’яток, і залишилася невідомою для сучасних дослідників. Вважається, що хозари були тюрками, а в тюркських мовах «сар» означає «жовтий», тому деякі історики перекладають назву міста як «жовта фортеця». Однак відомо, що фортечні мури будувалися з білої цегли, і в руських джерелах згадується вона як «Біла Вежа», але археологи в наші часи дізналися, що насправді було дві фортеці, на протилежних берегах Дону, одна з білої, а друга з жовтої цегли, і таким чином свідчення про «різнокольорові» назви поселення згоджуються одне з одним.
Таким чином, з постанням Саркелу, хозари могли сподіватися на те, що їхні західні кордони будуть надійно захищеними від нападів русинів та угорців, але 965-го року київський князь Святослав Хоробрий наніс нищівного удару Хазарській державі, знищивши саму Хазарію, а її західний форпост перетворивши у найсхіднішу воєнну базу Київської Русі у Великому Степу. З цього часу розпочинається «руський» період історії Саркелу – Білої Вежі.



Біла Вежа на Дону. Реконструкція.

Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним та могутнім баштам отримала фортеця своє нове слов’янське ім’я – Біла Вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із русинів, так і з місцевих тюркських народів – печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях, саме таких хатах-мазанках, у яких жили українські селяни ще у минулому 20-му столітті на Україні. Був у Білій Вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок. А на стіні київського Софійського собору зберігся напис 11-го століття, у якому згадується «Тятькюш, попин біловезький». Ці написи-графіті залишали тодішні парафіяни під час довгої церковної служби. Згаданий напис цікавий для дослідників тим, що в ньому пересікаються слов’янські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону.



Фрагмент капітелі храму Білої Вежі. Новочеркаський музей.

Біла Вежа була у цей час важливою перевалочною базою Давньокиївської Держави у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики – половці. Пересуватися «полем» руські вояки уже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для руських дружин залишалися ріки, і на сході від руського кордону такою рікою був Дін, витоки якого знаходилися на руській території. З верхів’їв ріки князівські дружини спускалися до Білої Вежі, звідки, після тривалого відпочинку, рушили далі, до устя Дону. З устя, Озівським морем, вони потрапляли до Тмутаракані, а в Тмутаракані місцева влада уважно стежила за всіма процесами, що відбувалися у східному районі Великого Степу, у Криму, та на Північному Кавказі. Тому не даремно, що в адміністративному плані Біла Вежа підпорядковувалася саме Тмутараканському князівству, так само як і руський плацдарм в усті Дону – клаптик землі, відвойований у кочовиків русинами, там де знаходяться тепер сучасні Ростів та Озів.

Але ворожнеча та суперечки поміж руськими князями, призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у кривавій боротьбі своїм ворогам-половцям. 1103-го року Володимир Мономах був змушений вивести з Білої Вежі значний контингент печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го року місто повністю покинув його гарнізон, разом з усіма місцевими жителями, які назавжди перебралися з небезпечного степу на Україну. Біла Вежа обезлюднила, і половці, які боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані, а разом з тим вельми побоювалися, що руські вояки зможуть ще колись повернутися до Білої Вежі. Так зникла зі світової історії велична руська фортеця на Дону.

Майже одночасно з Білою Вежею настав кінець і іншим руським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутараканське князівство утратило свої землі в усті Дону, а незабаром і само загинуло під постійним натиском з одного боку половців, а з іншого – візантійських греків. Це була тимчасова поразка у боротьбі України з Великим Степом.

Залишки руїн Білої Вежі проіснували до 19-го століття, коли їх остаточно знищили донські козаки, використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Тоді ж розпочалися і археологічні розшуки на Дону. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен – незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер. Невідомо, навіть, якою мовою зроблені ці записи, хоча цікавим є той факт, що серед різних малюнків і літер, знайдених на уламках біловезьких мурів, зустрічається і сучасна українська буква «щ», причому в перший раз за всю українську історію.

На жаль, археологічне дослідження Білої Вежі назавжди припинилося 1952-го року. В цьому році, за сталінським наказом, розпочалося будівництво Цимлянського водосховища, і територія колишньої давньоукраїнської фортеці навіки зникла на дні широкого Дону, який, за волею людини, покинув свої колишні береги. В наші часи стало зрозуміло, що будівництво цього водосховища було помилкою, адже завдяки ньому сильно змінився гідрологічний режим Озівського моря, яке після цього стало повільно вмирати. Одним з наслідків цієї екологічної катастрофи стало і зникнення з поверхні суші останніх слідів української Білої Вежі.
haidamaka.org.ua/page_sarkeldon.html
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия