Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Гуцули
киянин
Отправлено: Ноя 25 2015, 12:51
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2370
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



Антропологічна характеристика

Першим звернувся до питання антропології гуцулів польський антрополог І. Коперніцький який відзначав деяку неоднорідність антропологічного складу карпатських українців порівняно з їх мовною та етнографічною єдністю.

Правильним є його висновок про те, що за морфологічними рисами горяни-українці істотно не відрізняються від українців рівнинних районів Г аличини.

Чеський антрополог В. Сук у праці «Антропологія Підкарпатської Русі» наводить наслідки гематологічного та антропометричного дослідження 1800 чоловіків, жінок і дітей, переважно української національності. Наводяться лише покажчики голови, обличчя й носа та пігментація волосся і очей. На сході Закарпаття (Гуцуль-щина, Рахівський р-н) ним виділено динарський тип — відносно високий на зріст, вузько- і довголиций. Але, згідно його спостережень, основна частина Закарпаття — це зона лапоноїдного типу балтійського походження, низькорослого та широколицього, ніби-то генетично суттєво відмінного від гуцульського населення.

Але при цьому в іншому місці В. Сук зазначає, що за соматичними і гематологічними даними між вивченими групами існує велика подібність.

На основі зібраного матеріалу зазначалося, що в етногенезі українців-гуцулів основне ядро є слов'янське, з включенням деякої домішки романського елемента.

Відомий радянський антрополог В. В. Бунак опублікував у 1948 р. детальне обстеження дев'яти українських і однієї угорської групи Закарпаття, проте матеріал подано сумарно. Дослідник виділяє на сході Закарпатської обл. (Гуцульщина) більш брахікефальний антропологічний варіант із значним розвитком третинного волосяного покриву, вузьким обличчям, переважанням опуклих спинок носа над угнутими.

Західний варіант має світлішу пігментацію очей, а також більший поздовжній діаметр голови. Центральний варіант досить темнопігменто-ваний.

У першій половині 60-х років було опубліковано антропологічне дослідження українців, в тому числі і гуцулів4. Висновки автора стверджують, що гуцули, як і інші українці зони Українських Карпат, належать до карпатського антропологічного типу, який, у свою чергу, входить до антропологічного складу східних, західних і південних слов'ян, що свідчить про спільність походження всіх слов'ян, тісні етнічні і генетичні зв'язки між ними ще на ранніх етапах їх історії. З другого боку, нерізкі відмінності і поступовий перехід карпатського типу до ряду інших східнослов'янських антропологічних типів, зокрема цен-тральноукраїнського, засвідчують морфологічну близькість усіх основних типів східних слов'ян. Щоправда, порівняно з останніми, карпатське населення характеризується дещо темнішими очима і волоссям, із значним розвитком густоти бороди, переважанням опуклих спинок носа над угнутими. Усі ці ознаки чітко виявляються в південній, центральній, південно-східній і східній частинах Українських Карпат. Крім того, гуцули мають найменший поздовжній діаметр голови, відносно вузьке і високе обличчя, найбільш прямий лоб з найменшим розвитком надбрів'я, значний брахіке-фальний покажчик голови (85), у гуцулів Івано-Франківщини він дещо знижується — до 84.

Виходячи з основних соматичних ознак гуцулів, можна зробити такі висновки:

а) антропологічна тотожність усіх груп гуцулів доводить, що вони становлять одну велику популяцію, яка є окремим південно-східним варіантом карпатського типу зони Українських Карпат;

б) входячи до карпатського типу, гуцули морфологічно близькі до всіх його груп, але найближчі вони до сусідніх буковинців (Заставнівський і Сторожинецький райони) і південно-східних закарпатців (Тячівський р-н).

Оскільки краніологічних, а також середньовічних палеоантропологічних матеріалів з території Гуцульщини немає, звернемось до даних по середньовічному слов'янському населенню Північної Буковини (могильник XII ст., с. Василів Заставнівського р-ну) і Середнього Подністров'я (могильник X— XI ст., с. Бранешти, Оргєєвський р-н Молдавської РСР) 5. Визначити «племінну» етнографічну приналежність (при яскравих східнослов'янських, давньоруських рисах культури) населення, яке залишило ці могильники, можна лише орієнтовно. Могильник с. Василів, очевидно, належав нащадкам східної групи білих хорватів, а Бранештський — тиверців. Такі висновки узгоджуються із даними антропології — середньовічне і сучасне населення Заставнівського р-ну чітко відноситься до карпатського типу, що переважав серед білих хорватів, середньовічне Бранештського могильника — до індо-дніпровського типу (за винятком частини його поховань, що належать до карпатського типу), а сучасні українці і молдавани Попруття і Подністров'я — до прутського варіанту — нижньодніпровсько-прутсько-го типу, що сформувався переважно на основі середньовічних індо-дніпров-ського і понтійського з домішкою карпатського типу. Між останнім та індо-дніпровським є багато спільних рис — однаковий покажчик черепа у середньовіччі, подібний діаметр вилиць тощо.

Суттєва домішка індо-дніпровського типу особливо виразно простежується у східних гуцулів, що межують з буковинцями (у гуцулів Пу-тильського р-ну Чернівецької обл. при дещо пониженому покажчику обличчя — 88 зафіксована однакова кількість угнутих спинок носа з буковинцями — 9 %).

Отже, аналіз середньовічного і сучасного матеріалів свідчить, що, крім основного карпатського компонента, до складу гуцулів увійшов і інший, південносхідний, індо-дні-провський компонент, в основі близький до карпатського.

У двох великих працях, присвячених гематології українців6, гуцули не були виділені окремо, а розглядалися по спільності території. Всі гуцульські групи гематологічно дуже одноманітні, з системи АВО групи розрізняються лише на 1—2 %• Невисокий процент групи В (17—19%), підвищений процент групи А (40—43 %) і дуже низький процент резус-негатив-них осіб (від 3 —до 7—10%) чітко фіксують у гуцулів карпатський гематологічний тип. Лише в трьох гуцуль-
ських селах на крайньому південному заході їх ареалу (села Косова Поляна, Костелівка і Розсошка Рахівського р-ну Закарпатської обл.) вони, як і буковинці, відносяться до лісостепового гематологічного типу 1.

Поряд з краніологічними, соматоло-гічними та гематологічними даними в останні роки для висвітлення етноге-нетичних проблем широко застосовуються результати досліджень в галузі антропологічної (етнічної) одонтології та дерматогліфіки8. Встановлено, що мінливість багатьох ознак будови зубів та папілярних ліній і узорів долоні та пальців значною мірою пов'язана з расовим поділом людства і є надзвичайно цінним джерелом інформації про генетичні взаємостосунки популяцій9. Особливості будови зубної системи свідчать про приналежність гуцульського населення до так званого середньоєвропейського типу—різновиду одонтологічних комплексів великої європеоїдної раси, поширеного серед більшості українців , росіян , білорусів , окремих груп народів Прибалтики тощо. Поряд з тим гуцули, а також інші карпатські популяції, включаючи населення Закарпаття, Прикарпаття та Середнього Подністров'я, дещо відрізняються від найбільш характерних представників середньоєвропейського типу (наприклад, українців центральних областей республіки). Хоча зазначені відміни в цілому не виходять за рамки відтінків єдиного типу, чітка географічна окресленість комплексу ознак, властивого українському населенню Карпат, дала підставу виділити в межах карпатської зони особливий— карпатський одонтологічний варіант. Порівняно з іншими різновидами середньоєвропейського типу він визначається найбільш «європеоїдною» комбінацією ознак і повного відсутністю найменших слідів монголоїдної домішки. Окремі риси карпатського варіанта свідчать про вплив південних одонтологічних комплексів, поширених серед населення Балкан і Кавказу.

Аналіз ознак шкіряного рельєфу дозволив встановити, що гуцули Карпат, як і всі українці взагалі, належать до так званого східноєвропейського дерматогліфічного типу, узагальнююча характеристика якого дана Г. Л. Хіть. В рамках цього типу верховинці найближчі до українців Закарпаття, Середнього Подністров'я та півдня УРСР. Комплекс ознак, властивий населенню вказаних регіонів республіки (дещо вищий порівняно з іншими «східноєвропейськими» варіантами дельтовий індекс і, навпаки, нижчий індекс Каммінса та менша кількість узорів на гіпотенарі), був умовно названий південним.

Зазначені характеристики дають змогу визначити місце гуцулів серед відомих антропологічних груп.

1. Локальні антропологічні групи гуцулів Прикарпаття, Буковини, Закарпаття майже тотожні і становлять варіант карпатського антропологічного типу, що входить до складу середньовічних і сучасних східних, західних і південних слов'ян. Це свідчить про давню єдність слов'янства і його генетичний зв'язок з древніми носіями карпатського типу — іллірійцями, про що справедливо іще на початку XII ст. писав великий слов'янський історик — Нестор-літописець.

2. Морфологічно тісні і специфічні паралелі гуцулів з буковинцями свідчать про наявність у них домішки індо-дніпровського типу, що характерна для ряду середньовічних південних східнослов'янських груп.

3. Гематологічно нові численні дані з системи АВО і Резус доводять, що гуцули відносяться до карпатського гематологічного типу, виявляючи, які за матеріалами морфології, дуже значну гематологічну єдність локальних груп. Близький до гуцулів розподіл кров'яних угруповань відмічено в ряді кавказьких та балканських популяцій.

4. Одонтологічно у гуцулів зафіксований характерний для східних слов'ян середньоєвропейський тип. Щодо певних відмінних деталей цього типу, вони мають найближчі аналогії з українцями Прикарпаття, Закарпаття і Чернівецької обл., а також з населенням Балкан і Кавказу.

5. Дерматогліфічно гуцули близько стоять до українців Закарпаття, Чернівецької обл. та півдня України, до південних росіян, а також молдаван і болгар УРСР, належачи до східноєвропейського дерматогліфічного типу.

Аналіз усього комплексу даних з етнічної антропології, включаючи етнічну одонтологію, дерматогліфіку і гематологію, свідчить, що гуцули дуже близькі до східнослов’янських груп населення, зокрема до українців Карпат, межиріччя Дністра та Прута, до південних росіян, а також молдаван і болгар УРСР. Водночас виявляються деякі аналогії з населенням Балкан і Кавказу, а крім основного східнослов’янського етнічного ядра гуцули мають включення ілліро-фракійського та індо-іранського елементів17. Що стосується середньовічної етнографії східних слов’ян, то гуцули, певно, є нащадками тієї етнографічної частини давньоруської народності, що сформувалась переважно на основі тиверців-уличів і білих хорватів, з включенням елементів інших східнослов’янських угруповань. Найбільш далекі предки гуцулів мають загальнослов’янські витоки: це населення культур шнурової кераміки Східної Європи — як основа слов’янства і зрубно-скіфські індоіранські племена — як його південний, степовий компонент.

http://hutsulschyna.com/hutsulshchyna/187-...kterystyka.html
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия