Powered by Invision Power Board


  ОтветитьНовая темаСоздать опрос

> Антропогенетичне походження кримського населення, оригінальна стаття
киянин
Отправлено: Июл 26 2016, 16:23
Цитата


експерт Засновник форума
*****

Группа: Администраторы
Сообщений: 2377
Из: Київ
Пользователь №: 1
Регистрация: 12-Апреля 10
Статус: Offline

Репутация: 25



АНТРОПОГЕНЕТИЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ КРИМСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

1.Вступ

Дана стаття ставить на меті показати різноманіття, багатогранність походження та разом з тим - унікальність автохтонного кримського населення, яке наразі наражається на небезпеку стати «реліктовим». В центрі уваги саме антропогенетичне походження, у той час як інші галузі науки, такі як археологія, історія та лінгвістика – лише вибірково доповнюють основні методи дослідження.

Втім, ця стаття не є науковим дослідженням, а скоріше має науково-популярне значення і направлена на читача, не спокушеного у глибокому вивченні джерел антропології, генетики, археології, і разом з тим, такого, який бажає отримати загальне уявлення про процеси, що відбувалися, і їхній результат.

Кримське населення в своєму походженні демонструє дивовижне різноманіття, яке відображається як в культурному, так і в антропогенетичному вираженні.

Відповідь щодо такого різноманіття лежить на поверхні: Крим був перетином цивілізацій та міграційних потоків середземноморського, північночорноморського, середньоазійського, сибірського, передньоазійського та середньоєвропейського населення.

Втім, для початку, визначимося з основами популяційної генетики.

2.Стислий огляд через призму археологічних культур
Перед тим, як розпочати огляд величезного масиву генетичної інформації про кримське населення, зупинимося на мить, щоб ви уявили собі, як на теренах Криму проживали, змінюючи та взаємодоповнюючи одні інших, такі представники археологічних культур: індоєвропейці ямної (у низки представників виявлено Y-гаплогрупу R1b), катакомбної, зрубної археологічних культур (виявлено Y-гаплогрупу R1a), кавказці Кемі-Обинської культури (носії доліхокранного вузьколицього типу, аналогічного типу куро-аракської та майкопської культур), салтово-маяцької культури Хазарського каганату (індоєвропейці алани, булгари та хазари з гаплогрупами R1a, G, J2a) тощо.


3.Генетичні дані щодо гаплогруп

3.1.Загальні положення

Важливим аспектом популяційної генетики є дослідження гаплогруп - груп схожих гаплотипів, що складають ряд алелів. Завдяки отриманим даним можна визначити, якими були наші предки сторіччя і навіть тисячоліття тому, де вони проживали. Люди по всьому світу здають свої зразки на визначення гаплогруп (чоловіки - Y-хромосоми і мітохондріальної ДНК, або мт-ДНК, жінки - тільки мт-ДНК), із захопленням знаходять "співпадінців" серед представників національностей, про які вони навіть не здогадувались.

Звертаємо увагу, що пов'язувати гаплогрупи з тією чи іншою національністю або етносами/племенами, що колись існували, – не зовсім коректно. Проте, дані можуть дати загальне уявлення про процеси, які відбувалися навіть до нашої ери. Також, генетичні дані, хоч і використовуються в антропології, можуть не завжди збігатися з даними про комплекси рис тих чи інших груп населення або навіть з наявними даними з історії того чи іншого краю (досить яскраві приклади – баски в Іспанії, або значний відсоток іберійського походження британського населення).

Поширення гаплогруп пов’язують із наступними групами населення: R1a в Європі, в тому числі і на Балканах, – зі слов'янами, більш глобально – з індоєвропейським населенням Євразії (включаючи Європу, Середню Азію, Індостан), E – з балканцями, R1b – кельтами і германцями з однієї сторони (сьогодні це німці, англосаксонці, французи, іспанці) та південноуральським населенням з іншої, I2b має епіцентром північно-західну Німеччину, а також сконцентрована на півдні Ютландії (герули і бастарди, яких найчастіше асоціюють з давніми германцями), I1 – з північноєвропейцями германцями (наприклад, готами) і скандинавами (походи вікінгів і раніші – германських племен Скандинавії), J2 – з передньоазійцями (у наш час - турки, вірмени), N – з фінно-уграми. Нижче зупинимося на окремих гаплогрупах (та, відповідно, групах населення), що в нашому дослідженні матимуть особливо важливе значення.


3.2. Гаплогрупа R1b

Традиційно прийнято вважати "індоєвропейською" лише гаплогрупу R1a, а гаплогрупу R1b – пов'язаною з доіндоєвропейським населенням Європи. Втім, обидві гаплогрупи виділилися з гаплогрупи R1. При цьому, гаплогрупа R1b, маючи так само індоєвропейське походження, зосередилась саме в понтійському ареалі (можливо, включаючи Кавказ, Анатолію), у той час як гаплогрупа R1a – у більш північних областях. Носії гаплогрупи R1b прийшли до Європи 5000 років назад з Причорномор'я. Отже, гаплогрупа R1b вважалася автохтонною доіндоєвропейською європейською гаплогрупою, насправді ж може бути індоєвропейською "до-R1a" гаплогрупою, що домінувала в Європі. Зокрема, типовим населенням-нащадком таких процесів можуть вважатися французькі та іспанські баски.

Серед народів Східної Європи гаплогрупа R1b зустрічається ще рідше: в угорців – 13,3%, волзьких татар – 8,7%, українців - від 2% до 18,9%. На Балканах: у греків – від 13,5% до 22,8% , албанців – 17,6%, болгар – 17%, сербів – 10,6%, боснійців – 1,4%. За межами Західної Європи висока концентрація даної гаплогрупи зустрічається лише у деяких популяцій башкир (бурзян, гайна і ін.) – до 87%, що, можливо, пов'язано з присутністю дотюркского субстрату. На Алтаї гаплогрупа R1b (субклад R1b-M73) зустрічається у кумандинців (49%). В Туреччині – у турків (31%). У Центральній Азії виявлено, зокрема, у туркменів (37%), узбеків (9,8%).


3.3.Гаплогорупи J1, J2

3.3.1.Гаплогрупа J1

Найчисленніша підгрупа J1c3 (P58) поширена в значній мірі серед євреїв і населення Аравійського півострова. Так само, дана гаплогрупа в цілому широко поширена в Леванті/у Східній Анатолії, де значно представлений субклад Z1842. Частота гаплогрупи J1 помітно падає на кордонах арабських країн і Дагестану з іншими країнами, такими як Іран (10,5%) і Туреччина (9%).

Висока концентрація цієї гаплогрупи, особливо субкладу Z1842, спостерігається серед даргинців (84%), аварців (67%), лезгин (44%), чеченців (35%), кумиків (21%). У глибокому історичному розрізі вважається, що дана гаплогрупа була представлена також і у носіїв куро-аракської культури.

Частота J1 в Європі не є високою. Однак, відносно високі частоти були зафіксовані в центральних Адріатичних районах Італії – Горгано (17,2%), Пескара (15%), Паола (11,1%), в південносицилійській Рагузі (10,7%), на Мальті (8%), Кіпрі (6%).


3.3.2.Гаплогрупа J2

У науковій роботі Di Giacomo et al. (2004) було підкреслено, що J2 – швидше «середземноморська» або «егейська» гаплогрупа, ніж «семітська». Далі дослідники підтримали версію, що деякі підгрупи J2 мають пізніше за початок неолітичної революції походження, і поширилися в Егейський період на іншу частину Європи в процесі розширення грецької цивілізації.
Ellen Levy-Coffman зазначено таке: «Нажаль, дезінформація щодо гаплогрупи J2 продовжує пронизувати ЗМІ, її часто неправильно ототожнюють з J1 і називають «єврейською» або «семітською», незважаючи на те, що вона присутня в різних неєврейських середземноморських і європейських популяціях».
Епіцентр Y-гаплогрупи J2b1-М102 розповсюджується з південної частини Балкан, при цьому, її вплив взагалі відсутній на Середньому Сході.
У публікації Cinnioglu et al. було показано розподіл J2a2-M67 і J2a2a-M92 в Туреччині, який відповідав території стародавнього високорозвиненого суспільства, що процвітало на північному заході Анатолії приблизно 4500 років тому. Semino et al. припустили, що J2a2 і J2a2a могли прибути до Європи саме морським шляхом до південної Сицилії, або, можливо, частково сухопутним шляхом з Анатолії через Босфорський перешийок.
Слід J2b-M102 на Європейському континенті показує явний зв'язок між південними Балканами і північно-центральною Італією. Гаплогрупа J2b найбільш сконцентрована в районі сучасної Албанії (на території стародавніх Іллірії та частини Фракії). За наявними даними, можна припустити, що гаплогрупу J2b гіпотетично можна назвати «прото-ілліро-фракійським генетичним підписом».

3.4. Гаплогрупа R1a1a

Виявлена серед аланських поховань (субклад Z2124 - R1a1a1b2a2), населення Салтівської культури (субклад Z2124 - R1a1a1b2a2) (1).

3.5. Гаплогрупа G2a

Близько 11,5 тис. років тому в районі «Родючого півмісяця» починається неолітична революція, і носії гілки G2a, які, вірогідно, складали тоді значну частину жителів центральної частини «півмісяця» (район сучасної Сирії), взяли безпосередню участь в «експорті» цієї революції в Анатолію й далі на захід – в Європу, в Месопотамію і далі на схід до Ірану і Індію, в Аравію і далі на південь в східну і північну Африку.

Більшість європейців з гаплогрупою G належить до гілки G2a, зокрема, більшість жителів Західної Європи – до G2a3b (або, в меншій мірі, до G2a3a). Більшість європейців з гаплогрупою G2b є євреями-ашкеназами. G2a становить від 5% до 10% населення середземноморських європейських країн, але дуже рідкісна в Північній Європі.

Що стосується Кавказу, в даний час гаплогрупа G2 з найбільшою частотою зустрічається серед сванів (90%), осетин (70%), адигів (54%), абхазів (48%), в Карачаєво-Черкесії, Кабардино-Балкарії (близько 40%), у грузинів (близько 30%). На Кавказі на схід від Осетії - серед чеченців, інгушів і народів Дагестану гаплогрупа G2 зустрічається значно рідше, з частотою 0-5%. Виняток становлять азербайджанці (18%), лезгини (18%), кумики (13%), аварці (12%), вірмени (12%).
Єдині райони в Європі, де група G2 перевищує 10% населення, - це Кантабрія, Тіроль, південь і центр Італії (Центральні і Південні Апенніни), Сардинія, центральна Греція (Фессалія) і Крит –все це гористі і відносно ізольовані області.
Гаплогрупа G2 виявлена у 19% терських козаків. В українців її частота становить 4%, серед слов’ян зустрічається також серед чехів (5%).


3.6. Гаплогрупа E1b1b1а1

Представники гаплогрупи E1b1b1а1 (M78), починаючи з епохи Стародавнього царства, а можливо і раніше, стали поширюватися за межі Єгипту.
В даний час гаплогрупа E1b1b1a1 (M78) поширена серед народів Південно-Східної, Південної та Центральної Європи (албанці, греки, карпато-русини, македонці-слов'яни і південні італійці), Північно-Східної та Східної Африки (єгипетські араби і копти, західні суданці сомалійці і ефіопи) і, в меншій мірі, Західної Азії (турки-кіпріоти, друзи і палестинські араби).


4.Кримці (Киримлилар)

4.1.Загальна інформація

Більшості сучасних досліджень слід завдячувати уродженці Криму Агджоян А.Т., та Балановській О.В. і Балановському О.П., в колективі яких пані Агджоян працювала. Глибоку аналітику щодо гаплотипів кримських татар провів Муратов Б.А.
За результатами аналізу дослідження 400 зразків ДНК 3 субетносів кримських татар та2 субетносів кримських греків група вчених (за участі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна) дійшла висновку, що ногайці близькі до народів Євразійського степу та Приуралля, у той час як генофонд гірських та південнобережних кримців та обох субетносів кримських греків схожий з популяціями Східного Середземномор’я, в особливості греками та турками. З огляду на вищенаведене, група вчених зробила висновок про домінацію в генофонді кримського населення первісного грецького компонента впродовж останніх 2,5 тисяч років, при частковому впливі степного компоненту в північних районах Криму. При цьому, зроблено висновок про те, що схожість з росіянами та українцями не виявлена. (2)
За результатами іншого дослідження, так само за керівництва Агджоян А.Т. та за участі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (3), за результатами обстеження 104 зразків ДНК кримських татар було виявлено 26 гаплогруп. З обстежених за кількістю більше 5% мали носії гаплогруп R1a1a, J2, G2a, E1b1b1, R1b1a, I1. Зазначене свідчить про індоєвропейське, середньоазійське, кавказьке, балканське та південностепове євразійське походження кримців.
Що стосується генетичних відстаней (d, більше значення означає відповідно дальшу відстань) кримських татар до генофондів інших народів, то кримці згідно з даним дослідженням ближче за все до балкарців (d=0,13), турків (d=0,22), ногайців (d=0,25). При цьому, тюрки Приуралля (d: 0,38-0,42) та південного Сибіру більше генетично віддалені до кримських татар. Слід зауважити, що генетична відстань кримців до різних популяцій українців становить від d=0,26 до d=1,35, про що йтиметься нижче.

4.2.Характеристика субетносів кримців

Як згадувалося вище, сучасні дані генетики через вивчення гаплогруп серед кримців можуть надати певне уявлення про походження окремих родів кримських татар.

4.2.1. НОГАЇ
1) Кирк-Нугай з носіями гаплогруп R1b (можливо, пов’язана з готами Центральної Європи), G2a (пов’язана з черкесами Західного Кавказу).
2)Калга-Нугай з представниками гаплогрупи R1a: близькі до окремих представників ґаґаузомовних мусульман-шиїтів «амуджи» з прикордонних з Туреччиною ділянок Болгарії з Z93, башкирських носіїв снипу Y2632 R1a1 і карачаєво-балкарських CTS 1806.
3)Неоднорідні Кипчак-Нугай з гаплогрупами R1a, R1b-M73, R1b-Z2103, J2, I2a, J1.
Походять від оґузського та куманського (південносибірського) населення, що перекочувало до Східної Європи. Нащадками такого населення окрім кримців є ґаґаузи та навіть деякі центральні українці.
Гаплогрупа I2a може мати відношення до населення Придністров’я, близького до бессарабських українців і болгар. Гаплогрупа J-M267 може мати відношення до міграції азербайджанських/іранських туркмен до Криму.
4) Найман-Мангит-Нугай
Нащадки ординців північного Криму, близькі до населення до тюрко-монгольських народів Центральної Азії.
5) Ширин-Нугай
Нащадки ординців з прибережних південно-східних/східних районів Криму, близькі до тюрко-монгольських народів Центральної Азії, народів Волги, Сибіру.
6)Яшлав-Нугай представлені гаплогрупами С, E1b, і ймовірно, походять від змішування ординського населення з єврейським Бахчисарайського району.

4.2.2. ТАТЛАР
Татлар – збірна назва «середніх» груп кримців, з яких даглар – горці, та орта-йолак – мешканці передгір’я.
Даглар, або кримці центрального та гірського Криму – нащадки найдавнішого місцевого населення півострова, які є результатом змішання місцевих тавро-скіфів, представників черняхівської археологічної культури (готів, сарматів) та булгар.
Аналіз антропологічного матеріалу, пов'язаного з сармато-аланськими етнічними підрозділами II-IX століть, встановив наявність Y-хромосомних гаплогруп G2a (P15 +), R1a1a1b2a (Z94 +, Z95 +, Z2124), J1 (M267 +) і J2a (M410 +).
Наявність R1 у родів Сарі-Даглар та Дугер-Менкой-Даглар вірогідно вказує на скіфський та аланський вплив. У той час як походження роду Скут-Даглар (гаплогрупа G) можливо пов’язано з таврами із населенням Кизил-кобинської культури (наразі бракує даних щодо такого давнього населення).

4.2.3. ЯЛИБОЙЛУ
Серед південнобережних кримців (ялибойлу) Феодосії найчастіші гаплогрупи E1b-M35, G2a-P15, J2-M172, R1a-M198.
Прибережні кримці пов’язані здебільшого з середземноморським (ґенуезці) та передньоазійським (черкеси, турки) населенням з гаплогрупами J2a, G2a. Цікаво, що з близьких гаплотипів представлені сицилійські, португальські, балкарські, дунайських болгар та навіть арабські йорданські. (4)

(IMG:http://s018.radikal.ru/i506/1608/3d/34191295e123.jpg)


5.Інші кримські групи населення

5.1.УРУМИ та РУМЕЇ

Історично греки Криму (а пізніше й Приазов'я; сучасна Донецька область) були представлені двома групами: елліномовними румеями і тюркомовними урумами. У 1777 році, після анексії Криму Росією, за наказом Катерини II всі греки півострова були розселені в Приазов'ї й відтоді відомі як приазовські греки.

5.1.1.Уруми

Урумами (або греками-урумами чи греко-татарами) прийнято називати тюркомовні групи греків. Сьогодні уруми в Україні компактно мешкають у 29 селах Донецької області, в одному селі Запорізької області та в місті Маріуполь.
Серед урумів найбільше представлені такі гаплогрупи як J2a1 , I2b1, R1a1 та I1, менше – G2a, R1b1b2 та E1b1, L (Південна Азія, Індостан, Іран). Зазначене підтверджує їхнє типове для кримців, понтійських греків індоєвропейське, близькосхідне і балканське, та навіть східно-європейське та центрально-північноєвропейське походження.

(IMG:http://s45.radikal.ru/i107/1608/e4/ca9b1be4cd24.jpg)


5.1.2. Румеї

На відміну від урумів – носіїв тюркських діалектів, румеї говорять на діалектах новогрецької мови (тавро-румейських і ін.). Серед румеїв представлені гаплогрупи J2a1 , I1, R1b1b2, L , G2a, а також E1b1b, R1a1, J1. Такі дані підтверджують середземноморське (через візантійців) з однієї сторони, та європейське (через готів та асимільованих ними балто-слов’ян) – з іншої, походження румеїв.
Фактично аналогічні дані й щодо маріупольських греків.

(IMG:http://s018.radikal.ru/i519/1608/33/ff5248e0a15d.jpg)

(IMG:http://s019.radikal.ru/i603/1608/12/f8cf44381c86.jpg)


5.2.КАРАЇМИ

У 2005-2013 рр. були вивчені генетичні сигнатури 28 караїмів, які проживають на території країн Східної Європи, в основному в Криму. На підставі цього дослідження Кевін Алан Брук прийшов до висновку про те, що східноєвропейські караїми мають переважно близькосхідне походження і найбільш близькі до ашкеназських, сефардських і східних євреїв, єгипетських караїмів, ніж до неєврейського населення Близького Сходу і Кавказу (5).
При цьому, серед караїмів виділяються гаплогрупи J2, E1b1b1, G2a, J1.

(IMG:http://s05.radikal.ru/i178/1608/51/8ea3d27380cf.jpg)


5.5. КРИМСЬКІ ЦИГАНИ

Кримські цигани є невід’ємною частиною загальної композиції кримського населення.

Два етнолекти кримсько-татарської є тюркськими мовами двох груп кримських циган – тайфів (самоназва – гурбети) та урмачелів.

Мова ґурбетів – оґузька, тобто близька до турецької, а самі вони, ймовірно, колись жили в районі Ірану.

Мова урмачелів ближча до середнього діалекту кримсько-татарської. До того ж, у третьої групи кримських циган – аюджи, крими, є свій діалект циганської мови (романі), який зазнав впливу кримсько-татарської.


6. Порівняльна характеристика кримців з іншими етносами. Окремі аспекти

6.1. Кримці й українці

Відповідно до даних вищезгаданого дослідження, генетична відстань кримців до різних популяцій українців становить від d=0,26 до d=1,35 (3).
Пояснюються такі висновки певною варіативністю даних популяцій кримських татар та відносною - українців.

Слід зауважити, що в сучасній науковій думці в антропології використовується переважно популяційна концепція, згідно з якою одиницею дослідження є не індивід, а популяція. Групи популяцій (раси) формуються на підставі максимального збігу спектрів варіацій індивідів при використанні даних генетики. Географічно їх вплив нагадує кола, які розходяться від кинутого у воду камінця.
Отже, можна уявити, як на материковій Україні і на Кримському півострові існують декілька епіцентрів потужних впливів і, так само, як від кинутого у воду камінця, від цих епіцентрів розходяться кола, які чимдалі від епіцентру становляться все менш виразними. Причому, якщо уявити відповідну географічну карту, ці кола будуть перетинатися.

Основу українського етносу складають середньоєвропейські популяції, і українське населення представляє собою місцевий(-і) варіант(-и) дніпро-карпатської групи популяцій, найчисельнішою з яких є центрально-українська група популяцій, що покриває більшу частину українського населення і розповсюджує найпотужніші впливи.

Кримські популяції мають північно-західнокавказьке, ногайське степове, середземноморське та середньоазійське, та навіть середньо/північноєвропейське походження. Так само, деякі нижньодніпровські та центрально-українські популяції українців частково мають як північно-західне кавказьке (від хазар до груп черкесів, що вливалися до складу запорожців), так і степове походження (північні іранці, степові тюрки такі як печеніги, чорні клобуки, половці, татари та кавказькі тюрки), і через схожий етнічний склад такого походження досить виразно наближаються до кримських татар.

Цікаво й те, що кримці мають балканське походження через греків, у той час як українці прутсько-дністровської (Чернівецька область), динарської (Гуцульщина, локальний варіант), карпатської (Галичина, Закарпаття) популяцій так само мають балканський вплив через нащадків фракійців.

Якщо ж взяти найвіддаленішу, верхньодніпровську (деснянську) популяцію українців, на яку відчувається помітний балтський вплив («зниклих» східних балтів, які зараз представлені білорусами та росіянами), то вона має виражений тренд в сторону північноєвропейського населення, і очевидно, що має мало спільного із населенням Криму.

Повертаючись до нашого образного уявлення про популяції-кола, то воно виглядатиме так: в Криму зосередилися декілька епіцентрів популяцій, з колами, що розходяться і щільно перетинаються в Криму, помітно «гасяться» на кордонах півострову, частково – переходять своїми впливами на українські популяції. При цьому, кримці не дивлячись на варіативність – консолідований етнос, субетноси якого сформували єдиний народ, в тому числі, але в будь-якому разі не виключно, й шляхом браків між представниками різних субетносів; консолідуючою основою, звичайно, виступає етнічна ідентифікація, культура, мова тощо.

Як зазначалося вище, й на материку існує концентрований епіцентр місцевого варіанту дніпро-карпатської групи популяцій – центрально-українська група популяцій, варіанти якої представлені менш виразними епіцентрами на периферії українського етносу (східна північ, західний південь тощо). Від усіх цих епіцентрів так само розходяться кола впливів, які з часом «гасяться», наприклад, в південно-західній Росії, помітно впливаючи на її населення.

Таким чином, на основі даних щодо неоднорідного етносу кримських татар і окремих популяцій українців можна виділити відстані з категорично різними значеннями, виводячи протилежні висновки.

Також, низка висновків у порівнянні генетики кримських татар та українців заслуговує на особливу увагу; зокрема, більша концентрація R1a1a серед українців, відсутність центральноазійської гаплогрупи C серед українців та водночас її мала концентрація серед кримців.

Додатково для порівняння двох етносів можна зазначити, що за даними різних досліджень українці мають середземноморський вплив через гаплогрупу Е (4-7%) та близькосхідний та середземноморський через гаплогрупу J2 (3-5%). Проте, окремі популяції демонструють і набагато більші значення цих гаплогруп, хоча це вже тема окремого дослідження.


5.2. Кримці та булгари (казанські татари)

Бюрократичне розповсюдження екзоніма «tatarlar» в Російській імперії поклало початок маніпуляціям щодо низки етносів, у тому числі кримців. Для того, щоб поставити на них крапку, зауважимо, що участь в складанні цих двох етносів брали як схожі, так і принципово відмінні групи населення.

Серед казанських татар можна виділити декілька комплексів: домінуючий понтійський, північноєвропеоїдний, сублапоїдний (волзько-камський) та монголоїдний (південно-сибірський).

Через своїх пращурів скіфсько-сарматського походження (і не лише через них) кримці також відчувають помітний вплив понтійської групи популяцій, але серед них наявні значні середземноморські (накшталт греків та італійців) та передньоазійські (квазі-вірменоїдні) впливи, відсутній вплив північноєвропеоїдних та сублапоїдних груп популяцій, разом з тим, наявний незначний монголоїдний вплив.

Така характеристика знаходить відображення і в генетичному аспекті питання.
За даними Tatarstan DNA Project, cеред татар-нащадків булгар (вибірка 140, січень 2014року) представлені такі гаплогрупи: R1a12 21,2%, N1c1 - 13,8%, J2b2 13,8%, I1 – 8,8 %, I12 6,2%, N1b – 6,9%, J2a 4,4%.

Як бачимо, серед кримців до такої міри не представлена властива татарам гаплогрупа N, яка свідчить про уральські/сибірські впливи з північної Євразії.

(IMG:http://s017.radikal.ru/i434/1608/f3/44be839948fb.png)



Джерела
(1) Афанасьєв Г. Є., Ван Л., Вень Ш., Вэй Л., Добровольська М. В., Коробов Д. С., Решетова І. К., Ли Х., Тун С. Хазарські конфедерати в басейні Дону. Тезиси доповідей. М.: ИА РАН. 2015, С.9.
(2)Генофонд народів Криму за даними аналізу Y-хромосоми мтДНК та повногеномних панелей маркерів. Агджоян А.Т., Чухряєва М.І. , Дібірова Х.Д., Утевська О.М., Кушнеревич Е.І., Атраментова Л.А , Виллємс Р. , Балановська О.В., Балановський О. П. Інститут загальної генетики ім. Н.І. Вавілова РАН. (Москва, Росія); Медико-генетичний науковий центр РАМН. (Москва, Росія);Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (Харків, Україна), Естонський біоцентр (Тарту, Естонія).
(3)Генофонд кримських татар в порівнянні з тюркомовними народами. Агджоян А.Т., Схаляхо Р.А., Утевська О.М., Балановський О.П. та ін. Інститут загальної генетики ім. Н.І. Вавілова РАН. (Москва, Росія); Медико-генетичний науковий центр РАМН (Москва, Росія); Адигейський державний університет, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (Харків, Україна), МГУ ім.Ломоносова.
(4)ДНК-генеалогія татарських прізвищ-2. Кримські татари. Б.А. Муратов. Етногеноміко-історичний проект «Суюн», Том3, січень 2016р., № 1 (1,2).
(5)The Genetic Signatures of East European Karaites by Kevin Alan Brook, Leon Kull, and Adam J. Levin (http://www.khazaria.com/genetics/karaites.html)
(6)Сім етнографічних чудес України, 13.05.2014. Олександр Демченко: http://life.pravda.com.ua/travel/2014/05/13/167467/

Додаткові джерела
(7) http://www.eupedia.com/europe/european_y-d...plogroups.shtml

© В'ячеслав Рожок

#кримці #кримськітатари #qirimtatarlar #qirimlilar #Qirim #антропологія #генетика #етногенез #історія #антропогенез #антропогенетика #археологія #Україна #CrimeanTatars #Urumlar #урумлар #урумнар #Urums #румеї #Rumaiic #караїми #Krymkaraylar #Krymkaraylar #Кърымкъарайлар
PMEmail PosterWWW
Top
0 Пользователей читают эту тему (0 Гостей и 0 Скрытых Пользователей)
0 Пользователей:

Topic Options ОтветитьНовая темаСоздать опрос

 


Текстовая версия